Українознавство. Культура та побут українців.

На духовній і матеріальній культурі українського народу відбилася надзвичайна драматичність його історичного буття. Суть, роль і визначальні етапи еволюції національної культури і національної свідомості і досі залишаються науково не осягнутою сферою об’єктивного вивчення в Україні. Як феномен, українська національна культура, по суті, не досліджувалася українськими вченими. Continue reading →

Чорт (біс, люципер, диявол, дідько, сатана, ірод, юда, щезби, скаменюшник, осинавець, злий та ін.)  — один з найпопулярніших демонічних персонажів, що уособлював зловорожу людині сутність.

Пізніший фольклорний образ чорта формувався на основі язичницьких уявлень та під впливом біблійно-містичного і середньовічно-фантастичного сатанизму і заступив, на думку дослідників, своїх погансько-язичницьких попередників (Чорнобога), що втілювали злу сутність. Continue reading →

Упир. До повір’їв, пов’язаних з іншими категоріями померлих, відноситься і повір’я про упиря — найдавніше уособлення зловорожих сил. Згідно з віруваннями, це — покійник, що після смерті виходить з могили, щоб шкодити людині (висмоктувати з неї кров). Як дух упир міг з’являтися у різному вигляді (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити по селу пішки або їздити на коні і «витинати» людей. Continue reading →

Світилка (світло) — міфологічний образ українського фольклору. В традиційних народних уявленнях українців описи та трактування образу світилки трапляються рідко. Мислилась вона страшною і ворожою людині істотою і змальовувалася у вигляді трьох свічок. Більш поширеними є оповіді про демонічне світло, яке набувало різних форм і з’являлося незалежно від пори року. Continue reading →

Русалка — один із найколоритніших міфологічних образів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. Деякі дослідники вважають, що русалка — язичницьке божество, яке сприяло плодючості, урожайності житньої ниви. У традиційній характеристиці цих істот української міфології зустрічаємо багато спільного з аналогічними віруваннями інших народів. Continue reading →

Песиголовці (бесиголовці, сироїди) — різновид міфічних легендарних людей-велетнів, що вирізнялися нечуваною жорстокістю і, немов вампіри, пили кров своїх ворогів. За народними повір’ями, вони виглядали оброслою, як ведмідь, людиною «з їдним боком і з їдним оком» посеред чола, інколи з одним рогом. Мали вони собачі голови, що й спричинило їхню назву. Continue reading →

Одмінок («обмінчук», «одміна») — за народними уявленнями українців, підмінена «богинею» (лісницею) чи нечистим дитина. Українці вірили, що нечистий може викрасти людське немовля, підкинути натомість своє. Впізнати одмінка можна було начебто по мішкуватій будові тіла (з маленькою головою, великим черевом та тонкими ногами), по ненаситності в їжі. Continue reading →

Нічниці — злі, демонічні істоти української міфології, яким приписувалась здатність відбирати у людини, надто в маленьких дітей сон. Подекуди нічниць плутали з упирями, «мамунами». Як втілення душ померлих дівчат, вони з’являлися до того, кому хотіли помститися, або ж до його дітей. Continue reading →

Мелюзина — міфологічний персонаж, що уособлює різновид морських людей. Перекази про легендарних людей і народи (людоїдів-песиголовців, морських, лісних людей) посідають помітне місце в українському фольклорі. В Україні ці повір’я поширилися через апокрифи (про перехід Мойсея через Червоне море) та з польських і німецьких оповідань про Мелюзину — фею-чарівницю (напівжінку, напівзмію). Continue reading →

Мара — міфічна богиня зла, хвороб і смерті. Пізніше — уособлює тривожний і неспокійний сон. Мислилась людиноподібною істотою, що насідала на сонну людину, а коли людина прокидалася, миттю зникала. На Бойківщині цей персонаж виступав уособленням біди. Continue reading →