Вихор

Вихор. Семантика традиційного уявлення про вихор істотно відрізняється від народних уявлень про вітер (як уособлення природно-атмосферного явища в образі сердитого, вусатого дідугана). Божественна суть та персоніфікація вітру зафіксовані ще в давньоруських джерелах («Слово о полку Ігоревім»). Вихор же у народній демонології — це сам нечистий, чорт.

Хоч і змальовувався він в антропоморфному образі покритого шерстю чорного чоловіка, проте крила, великі кігті та хвіст видають його зооморфну природу. Живота вихор не має, а відтак літає з відкритим нутром, за що й названий «котолупом». Живе у полі або в скелі, постійно перелітаючи та перебігаючи з місця на місце. Надто рухливим стає перед бурею, шукаючи схованки собі від грому, який вбиває його. Коли здійметься вихор, у народі кажуть, що це «сам нечистий справляє своє весілля». Вірили, що коли вцілити ножем у вихор, то можна вбити його. Потрапити у вихор було вкрай небезпечно, оскільки це могло спричинити психічну («чорну») хворобу або каліцтво. Існувала в народі ціла система магічно-захисних дій, метою яких було уникнути небезпеки від «підвію» вихором. Суттєва відміна вихору від інших нечистих сил — його здатність діяти не вночі, а вдень.

This entry was posted in and tagged , , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.