Водяник як демонологічний образ у повір’ях різних народів

Водяник — демонологічний образ стародавніх повір’їв багатьох народів, що уособлював різновид нечистої сили. Як і всі духи, що є на землі, він, за українськими легендами про створення світу, походить від чорта. Після скинення Богом чорта та злих духів з неба кожен з них летів до землі 40 діб і де опинився тоді, коли Бог сказав «Амінь», там і залишився: у воді — водяник, у болоті — болотяник, у лісі — лісовик та ін.
Хоч мотиви легенди виразно свідчать про її християнсько-апокрифічне походження, проте вони не вичерпують джерел формування народних уявлень про водяника. Цей образ зв’язаний з реліктами давніх язичницьких вірувань і культів, з поклонінням слов’ян-язичників божеству рік, озер і криниць. Відтак водяник є персоніфікованим втіленням небезпечної водяної стихії, для задобрювання якої мельник та рибалки приносять жертви у вигляді солі, хліба, вареної риби та ін. В його образі водночас поєднуються антропоморфні та зооморфні риси: він подібний до діда з довгою бородою, проте має й хвіст. Важливою рисою, що позначає причетність водяника до нечистих сил, є його здатність перевтілюватись у різні істоти; у чоловіка, дитину, козла, пса, качура, рибу тощо.

Мислився водяник як володар ставків, водоймищ, що старшує над русалками та опікується рибами. Вважалося, що живе він у вирах річок, коло млинів. Зловорожі дії водяника щодо людини полягали в тому, що, розгнівавшись, він міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей.

This entry was posted in and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.