Відьма (чередільниця, чародійка, чарівниця, босорканя). Міфологічні істоти.

Відьма (чередільниця, чародійка, чарівниця, босорканя)
— один з найпоширеніших персонажів української міфології. Назва «відьма» етимологічно пов’язана з давньоруським «в?дь» — знання, чаклунство. Вважалося, що відьми завдячують своєю силою чортові і застосовують її здебільшого на шкоду людям. Українська фольклорна традиція поділяє відьом на родимих та навчених.
На відміну від родимої, що одержала свої знання уже від народження, навчена відьма набуває їх безпосередньо від чорта (продавши йому душу) або від інших босоркань, що намагаються будь-що перед смертю передати комусь свої вміння і тим самим відкупитися від нечистого. Порівняно із навченою, родима відьма має і фізичні відмінності (у вигляді хвостика).

Хоч основною функцією відьом вважалося псування чужих корів (видоювання молока), проте могли вони і насилати хвороби, псувати подружні взаємини, здійснювати магічні заломи колосся (щоб викликати неврожай), збиткуватися над людьми (і навіть висмоктувати кров), впливати на стан природно-атмосферних явищ і на небесні світила. Найбільшу активність відьми виявляють на свята Юрія, Введення, Благовіщення та Івана Купала.

Арсенал народних способів розпізнавання відьом та боротьби з ними, що включав і магічні прийоми, є спільним для всіх регіонів України. Це, зокрема, варіння цідилка з 9 чи 12 (магічні числа) голками, підсмажування молока на сковороді, використання «очкура» та ін. Окрім таких магічно-народних засобів, відомі й численні судові процеси, які нерідко порушувалися проти відьом у минулому столітті. Застосовувалися подекуди й такі варварські судочинства, як спалення на вогні або випробування водою (підозрювану жінку кидали у воду, якщо не тонула — вважалася відьмою).

Щоб уберегтися від відьом, рекомендувалися різні магічно-ритуальні дійства (покропити обійстя «свяченою» водою, посипати вхід до хліва сіллю та «свяченим» маком-видюком, малювати освяченою крейдою хрести на дверях тощо).

Народна уява наділяла відьом здатністю перевтілюватися і приймати інший антропоморфний чи зооморфний образ (собаки, кішки, жаби) або навіть предмета (прача, колеса). Ще одна їхня надприродна властивість — здатність літати (на мітлі, кочерзі, тварині чи людині), якої набували, натершись магічною маззю. Побутували й повір’я, ніби за допомогою спеціальних предметів та замовлянь відьми могли перетворювати людей у тварин (у вовкулаків). Здатність перевтілюватися засвідчує їхній зв’язок зі світом нечистих сил.

Зазначимо, що численні повір’я про відьом як релікти міфологічного мислення дожили до наших днів і побутують переважно серед сільського населення.

This entry was posted in and tagged , , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.