Доля як міфологічний образ українців.

Доля (талан) — фантастично-поетичний образ української міфології, який у народних повір’ях ототожнювався із щастям. На противагу долі та щастю побутували відповідно повір’я про недолю та нещастя. Найчастіше доля змальовувалася в антропоморфних образах жінки, панича, незнайомця, схожого на людину, яку вони опікують. Щаслива доля — хороша, чепурна на вигляд, а лиха — заспана, запухла, «нечупара».

За народною уявою, кожна людина має свою долю, яка фатально визначає її вік, добробут та благополуччя. Під якою (щасливою або нещасливою) планетою та в яку (щасливу чи нещасливу) годину народишся — така і доля твоя. Це найтиповіша версія долі, що ілюструє первісні погляди, за якими людина є органічною частиною «живого» таємничого світу. Доля — це позитивна, не ворожа їй сутність, не божество, а «втілене співіснування», «її двійник». Пасивне, байдуже ставлення до людини пояснюється невідповідністю її занять тій справі, котра до душі її долі.

У народних оповідях доля щасливої та багатої людини в людській подобі дбає про добре ведення господарства, про врожайність ниви. А доля убогої людини найчастіше змальовується як така, що забавляється, гойдаючись на верболозі, або спить, байдикує. Хоча в традиційних українських сюжетах невідворотність долі підкреслюється її не набутим, а вродженим характером (кожен приходить у світ з певною долею), все ж виразно окреслюється мотив, що людина, щоб зажити успіхів, мусить знайти свою долю. В оповідях пізнішого походження зустрічаємо сюжети християнського забарвлення: доля людині дається від Бога, і уникнути її неможливо. Вважалося, що щасливу долю сприймати потрібно із вдячністю, а не з погордою, бо інакше втратиш її. Довідатись про долю можна випадково, підслухавши розмови віщих птахів, що у народній символіці є істотами, зв’язаними з іншими світами, — світами вищих надприродних сил, богів. Побутували повір’я, нібито щастя, добра доля може відігнатися чарами або за певних умов перейти від однієї людини до іншої.

В Україні, як і в інших народів, досить популярними бухи ворожії та ворожки, «плапетники», мальфари, до яких зверталися, щоб довідатися про долю та вік. Серед регіональних трактувань долі своєрідністю відзначається гуцульська версія про визначення її «рожаницями»: дванадцять «судців» на своїй раді вирішують, ким бути кожній щойно народженій дитині.

Опоетизований образ долі найяскравіше розкривається в українських народних піснях родинно-побутового циклу.

This entry was posted in and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.