Домовик в українській міфології.

Домовик. Як і в демонології інших східнослов’янських народів, найбільш популярним у традиційних віруваннях українців було повір’я про побутового чорта. Серед цих повір’їв подибуємо найрізноманітніші сюжети про домовика як уособлення домашніх духів. Локальні назви — похатник, годованець, господар, хованець, служка, помічник, щасливець тощо.
Завдяки приналежності до нечистих сил домовик міг перевтілюватися і прибирати образу як людини (маленький хлопчик, дідок), так і тварин (кіт, ведмідь, курча, сова, собака і т. ін.). Іноді уявлявся як істота невизначеного роду (воно). Проте найчастіше змальовувався як невеличкий, «вершків дванадцять заввишки», дідок, шкіра якого покрита шерстю. Вважалося, що домовик є в кожному домі. Місце його перебування — піч, але полюбляє також сидіти у «порохнявім» дереві, на горищі. При добрих взаєминах з цим другим господарем дому він нібито забезпечував добробут родини, пильнував уночі худобу, хоча міг спричиняти і великі прикрощі й біду тому, хто його розсердить. Вірування про домовика тісно переплітаються з повір’ям про домашнього чорта, «годованця», кота, дідька. Вірогідною видається така версія: домовик є уособленням духів — опікунів домашнього вогнища, в яких вірило населення краю у дохристиянський період. Згодом, під впливом християнського віровчення, цей образ модифікувався у різновид нечистої сили — дідька, домашнього чорта. Так, за описами 20-х років, домовик «у всьому дорівнюється чортові і має його властивість».

Побутувало повір’я, ніби дідько сидить у курячому зноску, яке тому небезпечно було нести до хати, краще перекинути через дах. Дідька міг виховати кожен, виносивши 9 днів під пахвою зносок (яйце). У пізніших повір’ях підкреслювався соціальний момент — кожний багач має домашнього чорта, дідька, котрий і допомагає йому успішно хазяйнувати. За це йому ставлять у куток несолону страву.

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.