Злидні – одна з міфологічних істот в українських віруваннях.

Злидні (нещастя) — міфічні істоти української демонології, що є уособленням недолі, біди. Найчастіше народна уява змальовувала злиднів у вигляді дідків-жебраків або маленьких, ненаситних, невиразно окреслених істот. Фольклорний образ «злиднів» сформувався, очевидно, з різних джерел: древніх язичницьких вірувань, візантійсько-християнських уявлень та середньовічної європейської демонології (мотиви легенди про спійманого та закритого в посудині «біса» — «злого духа»).
Злидні, як і домовики, поселяються під піччю. Вважалося, що де поселяться злидні, там надовго запанує крайня бідність. Цю здатність злиднів прирікати людей на вічну, безвихідну бідність фіксують народні прислів’я: «Багатство — дочасне, а злидні — довічні»; «Просилися злидні на три дні, та й вигнати не можна». Позбутися злиднів, за народними повір’ями, можна хитрощами, заманивши їх у якусь посудину чи в іншу засідку.

У ряді оповідей подибуємо і мотиви сюжетів, у яких заперечується фатальна приреченість людини на злидні, вічне бідування. У них, натомість, закладена глибока мораль і народна мудрість про те, що злидні поселяються у людей ледачих, «легкомисних», які не дбають про добробут і достаток, а живуть, як доведеться, сьогоднішнім днем. Про таких мовиться: «Заробив кришку да вкинув у кишку». А от у працьовитого, дбайливого господаря злидні не водяться («Роби, небоже, то й Бог поможе»). Таке дуалістичне трактування злиднів українською фольклорною традицією відбиває, з одного боку, уявлення народу про фатальну залежність добробуту людини від вищих сил — богів і духів, а з другого — фіксує прагнення людини до самоствердження, перемоги над світом духів.

This entry was posted in and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.