Злі демони – чорт, біс, диявол, сатана та інші

Чорт (біс, люципер, диявол, дідько, сатана, ірод, юда, щезби, скаменюшник, осинавець, злий та ін.)  — один з найпопулярніших демонічних персонажів, що уособлював зловорожу людині сутність.

Пізніший фольклорний образ чорта формувався на основі язичницьких уявлень та під впливом біблійно-містичного і середньовічно-фантастичного сатанизму і заступив, на думку дослідників, своїх погансько-язичницьких попередників (Чорнобога), що втілювали злу сутність.
За українськими апокрифічними легендами та оповідями, чорт бере участь у творенні світу і виступає антиподом Бога. В цих легендах виразно фіксується дуалістична ідея про спільну участь в акті творення матеріального світу добрих і злих сил.

В українській фольклорній традиції домінуючим мотивом концепції чорта як узагальненого втілення зла є риси побутового характеру. Демонологічні оповіді українців водночас наділяють чорта зооморфними та антропоморфними ознаками. Змальовувався він як чорнявий чоловік (як «коминар»), з гачкуватим довгим носом та чорними очима. Одягнений як іноземець (коротка куртка чи фрак, капелюх, вузькі панталони). Проте, траплялось, мав і суто звірині прикмети — хвіст, козлячі роги, свиняче рило чи собачу морду, курячі чи козлячі лапи, лиличі крила тощо. Важлива його властивість — здатність прибирати найрізноманітнішого вигляду: людей, звірів, предметів. Найчастіше чорт перекидається у знайомого кума, вояка, вівцю, пса, кота, півня, ропуху, мишу. Живуть чорти, за народними повір’ями, у глибоких проваллях, млинах, бузині, порожніх будівлях, на перехресті доріг.

Зловорожі щодо людини функції чорта проявлялися по-різному. Він міг насилати хворобу, викрадати і зводити дівчат, підміняти нехрещених людських дітей на свої «відміни», спокушати людей і «купувати» людські душі тощо. Значного поширення набули повір’я про можливість придбати чи «вивести» собі чорта. Проте неодмінною умовою при цьому було укладення з нечистим угоди про закладання людської душі.

Зафіксована літературними джерелами чортівська ієрархія по суті втратила своє значення. Численні місцеві назви нечистої сили часто не фіксують різниці між поодинокими злими духами, а лише виступають своєрідними іменами-евфемізмами, що вживаються населенням, щоб уникнути слова чорт (через страх накликати біду на себе). Найдійовішим оберегом від чорта, за народними уявленнями, є хрест, молитва, «священні» речі, «магічне» коло. Понад усе чорт боїться громових стріл святого Іллі, який під час грози нібито вбиває ними нечистих. У контексті загальних уявлень про побутового чорта виступають і поширені трактування його взаємин з людиною, за якими чорт постає не в могутньо-трагічному образі люцифера чи Демона, а в комічному простакуватому вигляді.

This entry was posted in and tagged , , , , , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.