Русалка – колоритний образ української міфології

Русалка — один із найколоритніших міфологічних образів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. Деякі дослідники вважають, що русалка — язичницьке божество, яке сприяло плодючості, урожайності житньої ниви. У традиційній характеристиці цих істот української міфології зустрічаємо багато спільного з аналогічними віруваннями інших народів.

За поширеними уявленнями, русалками ставали молоді дівчата, які втопилися, та померлі до хрещення маленькі діти. На думку дослідників, термін «русалка» походить від назви свята русалії, яке ототожнювалося з давнім язичницьким святом на честь так званих заложних покійників. У ряді районів України побутувала думка, ніби русалками ставали люди, що повмирали на Зеленій неділі, тобто на русальський тиждень. Як духи, русалки можуть прибирати різного вигляду і з’являтися людям в образах голих дівчат, щура, жаби, вивірки тощо.

За міфологічними уявленнями українців, русалка -— це молода водяна красуня, котра живе на дні ріки в чудових кришталевих палатах. Уночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег озера чи річки, чешуть коси і водять танки. Чудовим своїм співом вони заманюють дівчат чи юнаків, затягують їх у воду і залоскочують. Оберегом від русалок послуговували хрест та полин. Побутували й повір’я, ніби русалки можуть жити у полях та лісах, де люблять гойдатися на гілках дерев. У різних місцевостях вони мали локальні назви (мавка, повітруля та ін.).

Народна міфологія виокремлює кілька категорій русалок. Окрему категорію русалок становлять мавки, лоскотниці, або лоскотухи, потерчата тощо.

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.