Українська культура та українська державність

Як бачимо, кінець XIX — початок XX століть характеризується посиленою політизацією українського життя, усвідомленням того, що політична боротьба за національну незалежність, за власну, державність впливає ефективніше, ніж культура, на формування національної свідомості і консолідацію роз’єднаної імперіями нації. Особлива тривога українських політичних і культурних діячів — це  поділена нація. Мав рацію Г. Колонтай, який в «Останній пересторозі Польщі» (1790) писав: «Нема нічого жахливішого, ніж стан нації, яка виявила, що вона гине і втрачає своє ім’я. Цілісна нація, яка потрапила в ярмо деспота, зберігає надію, що колись їй вдасться визволитися завдяки збігові обставин і своїй власній освіті. Но яким способом розділена нація, нація, яка втратила саме своє існування, зможе знову добути свободу? Втративши свою цілісність, вона втрачає свої сили і стає абсолютно байдужою до своєї першопочаткової батьківщини, вона втрачає радісне почуття загального блага, стає абсолютно іншим народом, приймає інші звичаї».

Усвідомлюючи цю загрозу денаціоналізації розчленованої нації, її політики і мислителі свої зусилля спрямували на формування національної свідомості як складової ланки процесу консолідації нації. Визрівання національної свідомості здійснюється на домінанті визначальної національної ідеї як фактора ідейно-політичного. Такою національною ідеєю, спроможною консолідувати розділену націю і охопити усі види свідомості, такі, як політика, мораль, релігія, мистецтво, стала ідея незалежності України, виборювання державності для всього українського народу в його етнотериторіальних межах.

Встане славна мати Україна
Щаслива і вільна
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.

Не випадково вірш Івана Франка «Розвивайся, ти, високий дубе» став  своєрідним гімном-закликом.

Але політична мета не приглушувала боротьби за захист національної культури, за розвиток української мови, літератури і мистецтва, міжнаціональних культурних контактів. Проте українська культура, на жаль, не змогла органічно врости в систему східноєвропейських культур, а отже, не відіграла такої ролі, на яку вона могла претендувати. Брак повної державності, а звідси — державних механізмів забезпечення вільного розвитку національної культури і своєчасної її екстраполяції в світову культурну сферу гальмував сам процес органічного обопільного «перетікання»  духовних  цінностей,  а  отже — і  гідну її репрезентацію в культурному сузір’ї інших народів. Аналізуючи драматичну історію національної культури, ми змушені визнати, що саме брак власної держави є першопричиною неповного самовияву національної культури.

Іван Франко
Іван Франко

Звісно, можна й заперечувати, вірніше, оскаржувати цю тезу, як це робить російський літературознавець С. Шарлаїмова, посилаючись на історично-культурні факти і явища: чехи втратили державність, зазнавши поразки у битві на Білій Горі в 1620 році, та явили світові мислителя, педагога Яна Комен-ського, Адам Міцкевич зазорів у пору відсутності польської державності… Від себе додамо, Тарас Шевченко відродив національну свідомість в епоху колоніального стану України. Все це так, але чи не доцільно виводити народження виразників національних тривог і поривань з історичної необхідності пробудити дух і національні почуття рідного народу в темні години підневільництва?

Українська культура кінця XIX—початку XX століття зазнала великого впливу цілого комплексу ідей, які сформували і своєрідну національну ідеологію, зорієнтовану на визрівання національної самосвідомості, і відкрили широко двері для динамічного входження в національну культуру європейських літературно-мистецьких жанрів, стилів і напрямів — імпресіонізму, модернізму, декадансу. Не випадково українську літературу на переломі XIX— XX століття наші західні колеги називають «літературою доби модернізму». Але певного оновлення, як це обіцяла духовна атмосфера 20-х років, українська культура не зазнала. Репресії, одержавлення культури, командно-адміністративне втручання в літературно-мистецький процес, поділ культурних цінностей за ідеологічними критеріями, деформація естетичних смаків та ідеалів, спотворення естетичних ціннісних орієнтацій — все це призвело до того, що національна культура не діє як цілісна система.

This entry was posted in and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.