Українська культура та українська державність

Тому за роки радянської влади й не було створено цілісної концепції розвитку української культури. Більше то-го, не вдалося навіть видати бодай коротенького курсу з історії української культури. Правда, була спроба створити історичний нарис «Українська культура» за редакцією К. Гуслистого, М. Рильського, С. Маслова, з’явився навіть набірний примірник в 1944 році, але до читача ця праця з історії української культури так і не дійшла.

В умовах декретивно політизованого культурного і наукового життя в республіці, всесилля командно-адміністративної системи, цілеспрямованих ідеологічних приписів і настанов важко було надіятися на створення об’єктивної концепції розвитку національної культури. Через те навіть несміливі наближення до істини, які порушували або ставили під сумнів ідеологізовані постулати — трактування певних історичних явищ, постатей і подій, каралися безжально. Висновок статті Юр. Михайлика «Нове повторення старих помилок» (газета «Радянська Україна» від 22 жовтня 1947 р., № 228) був категоричним: «Випущена книга «Українська культура» не є та книга, що її чекав український радянський читач від наших істориків, від нашої Академії наук. Автори книги на чолі з редакторами К. Гуслистим, С. Масловим, М. Рильським повторили і поглибили ті буржуазно-націоналістичні помилки і перекручення, які викрив Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовиків) України в працях Інституту історії України Академії наук УРСР, в горезвісному «Нарисі української літератури».

Найбільшою вадою концептуального характеру цього історичного нарису була, як наголошувала газета «Радянська Україна», орган ЦК КП(б)У, недооцінка ролі Росії як політичної системи, ролі російської літератури і культури в розвитку української культури. Від авторів і редакторів зажадали повсякчасного (посторінкового!) зазначення домінанти російської культури у формуванні культури українського народу. Навіть така фраза: «Зазнаючи на собі впливу Заходу, культура України в цей період (перша половина XVII століття.— М. Ж.) розвивалась у тісному зв’язку з культурою Білорусії і Великоросі!» викликала гнівну реакцію рецензента: «Це — все, що знайшов за  потрібне сказати К.  Гуслистий про зв’язки двох братніх народів за величезний період історії українського народу».

Основною причиною того, що об’єктивна історія української культури не могла бути створена в умовах владарювання державної історичної ідеології, є наявність власної, сформованої в основних положеннях під час національного відродження в XIX столітті, концепції національної історії. Детально і всебічно обґрунтована у працях М. С. Грушевського, ця концепція українського історичного процесу сприймалася переважною більшістю українських учених як Західної України, так і України Східної.

Звісно, вона була й концептуальною основою багатьох праць, присвячених історико-культурному процесові в Україні, вияву об’єктивного спрямування розвитку культурно-художніх явищ. І хоча автори історичного нарису «Українська культура» за редакцією К. Гуслистого, М. Рильського, С. Маслова жодним словом не засвідчували своєї прихильності до праць М. С. Грушевського, однак не могли у своєму прагненні бодай наблизитися до об’єктивного відображення культурного процесу, не повторити основних положень його історико-культурної ідеології.

Сьогодні відбувається обнадійливий процес реабілітації наукової спадщини Михайла Грушевського і Сергія Єфремова, багатьох тих, хто передчасно пішов з життя, хто не встиг, обірваний на творчому злеті сталінською репресивною системою, реалізувати свої плани, чиї книги і статті німіли в спецфондах, їхні праці сприятимуть відродженню та інтенсивному розвитку української культури, яка повинна бути забезпеченою новою концепцією організації культурного життя в Україні, розробкою програм оновлення і функціювання культури як цілісної системи.

Національна культура нерозривно пов’язана з наукою, мораллю, освітою, вона формує націю, звеличує її і творить їй неповторне духовне обличчя в своєрідному груповому портреті світової цивілізації, Віриться, що буде витворене оригінальне національне духовне обличчя українського народу — його культура як своєрідний організатор національної самосвідомості.

This entry was posted in and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.