Упир в українській міфології

Упир. До повір’їв, пов’язаних з іншими категоріями померлих, відноситься і повір’я про упиря — найдавніше уособлення зловорожих сил. Згідно з віруваннями, це — покійник, що після смерті виходить з могили, щоб шкодити людині (висмоктувати з неї кров). Як дух упир міг з’являтися у різному вигляді (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити по селу пішки або їздити на коні і «витинати» людей.
Подекуди вірили, що упир може навіть накликати «мор». Здатність «ходити після смерті» упир має нібито завдяки присутності в ньому двох душ, одна з яких не покидає тіла і після смерті. Вважалося, що упирі бувають родимі і «роблені» (зачаровані). Родимі відрізняються тим, що мають хвостика. «Робленим» упирем ставала людина, на яку навіяно дух нечистої сили. На Волині вірили, що упирем ставав самовбивця. Розпізнавати упиря буцімто можна було по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті — по свіжому, червоному обличчю. Побутувало повір’я, що, окрім мертвого, в кожному селі був і живий упир, який нібито захищав село від першого. Щоб убезпечитися від упиря, кидали в його могилу жменю маку, закопували на могилі осикового кілка (подекуди рекомендувалося осиковим кілком пробити покійника). Упир — це уособлення страху віруючого населення перед померлими чарівниками. Хоч українські варіанти цих вірувань виразно позначені місцевими особливостями, самі повір’я мають широкі аналогії і в інших народів.

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.