Національна символіка

Тризуб

Відтоді, як людина усвідомила себе, вона прагнула самовираження. Один з його проявів — символи. Скажімо, східні слов’яни в період родоплемінного ладу, щоб вирізнити роди, а потім окремі знатні родини, використовували хрестики, ромби, кола, квадрати. Дещо пізніше — зображення півмісяця, зірки, квітки, зброї, звірів та птахів.
А коли почали відособлюватися общини і сім’ї, родові емблеми спочатку перетворюються на сімейні, а згодом і на особисті, що супроводило перехід до общинної, а потім і до приватної власності. Тож з початком феодальної формації в суспільстві й закріпленням права приватної власності система знаків набуває значного поширення. Особливо це стосується тих, що ставляться для означення, скажімо, засобів праці, побутових речей. Передусім, такі знаки обрали для себе ремісники, купці. Останні, наприклад, щоб відрізнити свій товар від товару інших торгових людей, ставили знаки на круги воску. То було свого роду тавро. Ним користувалися і ювеліри для позначень виготовлених прикрас, гончарі та інші ремісники.

Торкнувся цей процес і сільського населення. Тут знаком власності таврують худобу, знаряддя праці, бортні дерева тощо. А мисливці ставлять свої тавра на шкурках звірів, які здають замість податку.

Тризуб на цеглі, з якої зводили Десятинну церкву в Києві.
Тризуб на цеглі, з якої зводили Десятинну церкву в Києві.

Ці знаки у вигляді «рубежів», «курячих ніг», «коліс», «вил» збереглися на багатьох пам’ятках вітчизняної культури. Серед датованих першими століттями нашої ери бачимо іменні знаки боспорських царів (їхня держава   знаходилася   на  території Керченського півострова), в основі яких лежить триденс — тризуб, як назвав його пізніше російський історик М. Карамзін. VI—VIII століть цей знак зустрічається серед археологічних знахідок Перещепинського городища на Полтавщині, Мартинівського на Київщині. Тризубці з древніх поселень засвідчують: задовго до Рюриковича ці символи були знаками родових старійшин чи племінних вождів, тобто можновладців.

У Київській Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Його зображення цього періоду вперше відоме нам на печатці Святослава Ігоревича (загинув 972 року), де чітко вирізняється князівський знак у вигляді сучасної букви «Ш». Згодом його карбують на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича (980—1015), де на одному боці портрет володаря, на другому — тризуб і напис «Володимир на столі, а це його срібло».

Полювання на соколів. З книги Фрідріха ІІ
Полювання на соколів. З книги Фрідріха ІІ

Однак не тільки на монетах бачимо знак. Тризубом мічена цегла Десятинної церкви у Києві, плити Успенської церкви у Володимирі-Волинському, зведеної другої половини XI століття, його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено на варязькому мечі, у гербі французької королеви Анни, дочки Ярослава Мудрого, а також на надгробку святого Еріка, котрий породичався з династією Володимира Святославовича.

Існує близько сорока версій про походження тризуба. Зокрема, варте уваги твердження дослідників зарубіжних українознавчих центрів, що тризуб, як первісне обожнення рибальського знаряддя, а згодом віднесення його до символу влади, виник, вірогідно, у різних народів і в різні часи незалежно. І це ймовірно, бо сліди тризуба зустрічаються в Скандинавії, Візантії, Греції. Крім згаданих уже знахідок на території України, тризуб виявили під час розкопок древнього  городища  побіля Новгорода.

This entry was posted in and tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.