Національна символіка

Отже, ідея зображати триденс обіймала всі землі тогочасної України.
Але справжнє його повернення на українських символах відбувається після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки в листопаді 1917 року. Тоді ж постало питання і про державну символіку України. Були різні пропозиції: архангел Михаїл, козак з самопалом (герб козацької державності), ЗО золотих зірок на синьому тлі (за кількістю історичних земель України), золота літера «У» чи «УНР» на синьому тлі, золотий плуг на такому ж тлі як символ «творчої праці в новій Україні» тощо. Однак після того, як 22 січня 1918 року Четвертим універсалом Центральної Ради проголошується самостійна Українська держава, Михайло Грушевський запропонував узяти за герб УНР знак князівської влади за часів Київської Русі — тризуб, оскільки, вважав він, Українська Народна Республіка — єдина спадкоємиця Русі на право «державного герба».

Тризуб зобразили на малій і великій печатках Центральної Ради, він залишався відзнакою української державності за Гетьманщини П. Скоропадського та Директорії, карбувався на грошових знаках, що їх випускала Центральна Рада. 20—40-х років символікою із зображенням тризуба послуговувалися різні політичні організації Західної України та Північної Буковини.

Нині   тризуб — малий   герб   незалежної   України.

Жовто-блакитний прапор

Поєднання жовтого і синього (блакитного) кольорів сягає глибин української історії. Наочне свідчення цього — кольорові композиції давньоруських літописів: «Слово о полку Ігоревім», «Изборник Святослава», «Кенігсберзький літопис» тощо. Скажімо, дерево тут, як правило, жовтого кольору, а залізо — синього. Відтак — лезо бойової сокири бачимо синім, а сокирище — жовтим.

Мусимо звернути увагу й на таке: жовте з синім, або синє з жовто-гарячим (червонястим), як зазначав відомий дореволюційний мистецтвознавець Кость Широцький, переважає також у старовинних церковних речах — ризах, мальованих ставниках, фарбованому різьбленні, бароккових іконостасах… До речі, на фресках Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого монастиря, висадженого у 30-ті роки, на брамі Володимирського собору в Києві пріоритет належить саме цим двом кольорам.
І    це    не   випадково.    Бо   коли 1910   року   дискутувалося   питання, якими ж були найуживаніші кольори в  Київській  Русі, то на сторінках   таких   російських   видань,   як «Новое время», «Россия», «Московские   ведомости»,   визнавалося:   «в числе древних русских государственых цветов синий, голубой, лазоревый,  оранжевый, желтый».

Жовто-блакитний прапор України
Жовто-блакитний прапор України

Таким чином, не викликає сумніву   історична   традиція   поєднувати синій і жовтий кольори, які вигравали й на прапорах українських земель. За свідченням хроніки Зіморовича, щойно заснованому місту Львову (середина XIII століття) надається герб, де зображено золотого лева на голубому полі. А герб першої столиці Галичини— Перемишля — золотий орел на голубому полі. Тож цілком закономірно, що під час славнозвісної Грюнвальдської битви 1410 року хоругва Львівської землі «мала на прапорі жовтого лева, що ніби дереться на скелю, на лазуровому полі», а Перемишльської — «мала на прапорі жовтого орла з двома головами, оберненими однаково в різні боки, на лазуровому полі».

Золотий орел з двома головами
Золотий орел з двома головами

Хоча головний прапор українського козацтва — червоний (малиновий), але впродовж багатовікової історії вольниці зустрічаються й жовто-блакитні. Зокрема, в період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького серед знамен Київського і Чернігівського полків бачимо кілька забарвлених саме в такі кольори. Документи твердять, що XVIII століття жовто-блакитними були прапори Лубенського та Полтавського полків. Очевидно, такими мали бути й знамена Миргородського та Прилуцького полків, оскільки опис гербів цих міст наприкінці XVIII століття засвідчує, що саме два кольори в них домінували, а прапор, як відомо, завжди перебирає забарвлення герба.

Жовте й синє досить часто обирали для своїх знамен і запорозькі козаки. Згідно з описом тих прапорів, які ще напередодні війни зберігалися в Ермітажі, ця гама зустрічається на стягах, виготовлених як курінними старшинами, так і кошовими. До того ж особистий штандарт останнього кошового Петра Калнишевського, датований 1774 роком, так і інший, на виготовлення якого він виділяв свої кошти 1771 року, саме жовто-блакитні.

Слід зауважити: поєднання кольорів характерне для гербів козацької старшини. Назву, приміром, Апостолів, Богунів, Нечаїв… Нащадки Василя Дворецького, київського полковника 1659—69 років, передавали з покоління в покоління такий герб: у голубому полі золота зірка в обрамленні золотих кавалерського хреста (згори) і півмісяця (ліворуч). Ці кольори бачимо й на гербах багатьох представників сотенної старшини.

This entry was posted in and tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.