Національна символіка

Коли б у нас знайшлося більше прихильників гербового дуалізму, то для святої згоди можна було б запропонувати сполуку двох гербів, так що гербовий щит був би постійно поділений  на  два рівноряди поля. На одне поле прийшов би лев, на друге, на мою думку, належало б поставити зовсім іншу фігуру — козацького запорожця. Він один може стати до конкуренції зі львом, не лише тому, що він був уживаний постійно козацькою Україною від XVI в., отже ледви молодший від архангела; не лише тому, що в Народної Республіки. нім слідне продовження традиції старокняжого лицаря; ще більше тому, що козаччина була зав’язком відродження давньої української ідеї. Отже, якщо дуалізм, то — лев і запорожець».

Печатка Української Народної Республіки
Печатка Української Народної Республіки

На початку 1918 року, коли питання про герб4 вже проголошеної Української Народної Республіки стояло гостро, пріоритет козака із самопалом обстоювався й на сторінках часопису «Наше минуле». Він, указувалося в спеціальній публікації, «безумовно плід творчості нашого народу, і між гербами інших народів і держав нема йому подібного… До того ж, образ козака — твір пишного, блискучого періоду нашої історії, подарувавшего народові нашому і історії славу і безсмертя. Він є гербом того періоду нашої історії, коли весь загал народу пробудився від буденного життя і станув до боротьби в обороні своєї національної незалежності».

До речі, відомий історик В. Модзолевський і графік Г. Нарбут також схилялися до того, що саме цей символ «більш усього має за собою права з історичного боку, як гербова емблема,— золотий (жовтий) козак з рушницею на блакитному полі. А позаяк кожен герб може мати, крім щита, ще й нашоломник, то для нього можна вжити гербовий знак князя Володимира».

Такий державний знак, до слова, був підготовлений у період правління гетьмана Павла Скоропадського, хоча головним гербовим символом України й залишався тризуб.

Цікаво додати: нині козак із самопалом з’явився на корогві Українського православного братства, яке вийшло з нею 26 квітня  1990 року на молебен, при урочений до четвертої річниці чорнобильської катастрофи, що відбувся на площі Богдана Хмельницького у Києві.

Архангел  (архістратиг)  Михаїл

У період феодального роздроблення Київської Русі, коли кожен удільний князь прагнув незалежності від великокиївського престолу, масово розвивається й регіональна символіка. Тоді ж, як засвідчують джерела, кожен князь волів самостійно входити у міжнародні зносини з сусідніми — близькими і далекими — землями. А відтак мусив використовувати власну печатку з перенесеним на неї зображенням іменного герба. І вже сини Володимира Мономаха замість тризуба карбують на печатках образи святих, зокрема архангела Михаїла.

Герб Звенигородки із зображенням Архістратига Михаїла
Герб Звенигородки із зображенням Архістратига Михаїла

Він — один із семи небесних святих, головний воєначальник у православному церковному житті, від XII століття стає покровителем Києва, а згодом залишається й на його гербі, коли печатки деяких князів уже використовуються як регіональні емблеми. Зазначу, що за традицією, яку встановив відомий вітчизняний учений М. Лихачов, зображення святого Михаїла було на печатках саме тих князів, котрі носили це ім’я. Тому є всі підстави вважати, що воно мало велике поширення на Русі, у тому числі й поміж київських князів, бо досить часто зустрічається на тогочасних печатках. Очевидно, пов’язувалося це з тим, що, починаючи з 811 року, візантійські імператори також брали собі ім’я Михайло. А приклад Візантії, звідки християнство поширилося на Київську Русь, як відомо, наслідували на східнослов’янських землях і щодо вживання імен.

Архістратиг Михаїл
Архістратиг Михаїл

Як покровитель воїнства архангел Михаїл пізніших часів стає на українських землях патроном запорозького козацтва. Історичні факти засвідчують: переходячи з іншої віри у православ’я, козаки віддавали перевагу при   виборі   нового    саме    цьому
імені.    Коли,    наприклад,    після  перших  перемог   народної    армії на Жовтих Водах і під Корсунем  до козацького полону потрапляє полковник Чигиринського реєстрового полку окатоличений український шляхтич Станіслав Кричевський (той, що урятував від смерті Богдана Хмельницького, відпустивши його з-під варти), то він, вступаючи на шлях боротьби проти польської влади, переходить у православну віру і приймає ім’я Михайло. Так він і ввійшов в історію — цей героїчний син українського народу Михайло Кричевський, Київський полковник 1649 року.

This entry was posted in and tagged , , , , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.