Український народ: походження, формування народності

Давньоруська народність. Як уже зазначалося, племінні княжіння східних слов’ян були першим етапом у формуванні Давньоруської держави. Наступним кроком на шляху до її утворення стало виникнення ранньодержавних об’єднань у дніпровських і приільменських слов’ян відповідно з центром у Києві та Новгороді.

Конфедерація слов’янських і неслов’янських земель у Північній Русі увібрала до Свого складу землі словен новгородських, кривичів, чуді і мері. У Середньому Подніпров’ї на рубежі VIII—X ст. складається політичне об’єднання «Руська земля», що стало основою, соціальним і політичним ядром, навколо якого зростала Давньоруська держава. Територіальні межі «Руської землі» у IX ст. включали землі, що згодом, у XII—XIII ст. увійшли до складу Київського, Чернігівського і Переяславського князівств. Із зміцненням економічної і політичної влади правителів «Руської землі», що прагнули до поширення свого панування, поступово стиралися особливості і відмінності у матеріальній культурі східних слов’ян, ширилися етногенетичні процеси об’єднавчого характеру.

Становлення державності взаємозумовлювало процеси соціально-політичної консолідації східнослов’янських племен. У міру зміцнення спільності матеріальної культури населення східнослов’янських земель визначається у джерелах вже не за етнографічними ознаками (поляни, сіверяни, древляни тощо), а ототожнюється з поняттям держави — «прозвашася Русь».

Ранньодержавне об’єднання «Руська земля» якісно відрізнялося від міжплемінних утворень та союзів давніх слов’ян, що передували їй. Цьому об’єднанню був притаманний вищий рівень економічної і політичної консолідації, а також мовної і культурної інтеграції. Все це й зумовило переростання його у відносно єдину Давньоруську державу.

Об’єднання північного і південного ранньодержавних утворень східного слов’янства на початку 80-х рр. IX ст. було заключним етапом у процесі формування відносно єдиної Давньоруської держави з центром у Києві.

З утворенням ранньофеодальної держави, до складу якої увійшли численні слов’янські племенні союзи та іноетнічні землі, поняття «Руська земля» поступово змінює свій зміст. Тепер воно виступає у кількох значеннях—як територіальна назва Південної Русі (Київщина, Чернігівщина і Переяславщина), а також вживається по відношенню до всієї території Давньоруської держави, що було пов’язано з процесом перетворення самого поняття «Русь» із політоніма в етнонім. Поступове розширення території, на яку поширювалося поняття «Руська земля», а також його вживання у джерелах в етнічному значенні було пов’язано з утворенням давньоруської народності і свідчить про значний вплив державності на цей процес.

Давньоруська народність склалася одночасно із східнослов’янською державністю у IX ст. і в результаті пожвавлення відносин між населенням різних земель країни та освоєння нових територій продовжувала згуртовуватися і розвиватися.

Передумови утворення української народності. Середнє Подніпров’я — територіальне ядро. Виникнення назви «Україна» та її поширення. Генезис і подальша еволюція етнічної спільності українців відбувалися в історичних умовах загального розвитку феодальної суспільно-економічної  формації.   Її закономірності визначили найголовніші періоди всіх етнічних процесів в Україні. Приблизно в XII—XIII ст. стали вирізнятися первісні ознаки народності, що стосувалися території, мови, культури, економіки, побуту та звичаїв. Хронологічно це збігалося з феодальною роздробленістю Київської Русі — своєрідним етапом у розвитку натурального способу.виробництва. На той час іноземні загарбники, скориставшись ослабленням князівств і децентралізацією державної влади, поступово захоплюють східнослов’янські землі, що ще більше роз’єднує останні.

Особливо жахливих руйнувань зазнали давньоруські землі від монголо-татарської навали в першій половині XIII ст. Наслідком її став відрив південно-західного і західного регіонів від північно-східного. Утворивши велике державне об’єднання — Золоту Орду, кочівники фактично на півтора століття загальмували економічний, політичний і культурний поступ східнослов’янських земель. Надалі, щоб відстояти етнічну незалежність і самобутність у процесі формування своєї спільності, українському народові довелося також вести довготривалу виснажливу боротьбу проти литовських, польських, турецьких і угорських поневолювачів.
За таких тяжких умов йшло становлення етнічної території українців.

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.