Український народ: походження, формування народності

Також важливо відзначити, що в період становлення етнічної спільності писемна мова мала значні відмінності від простої розмовної мови, яка обслуговувала всі верстви населення.

Паралельно з утворенням мови йшло становлення своєрідної культури українців. Так, їх матеріальне життя обумовлювалося характером господарських занять тих часів, регіональними природно-географічними умовами і традиціями. На фоні загальних східнослов’янських рис у ньому поступово викристалізовувались і специфічні етнодиференційні) ознаки.

Протягом XIV — першої половини XVII ст. великий крок уперед спостерігався і в духовній культурі, яка сприяла -піднесенню етнічної свідомості українців, їх визвольній боротьбі. Саме тоді почалося заснування загальновідомих братств в Україні як широких громадських організацій, що вболівали за стан рідної культури. Неперевершене значення для неї також мала діяльність Острозької школи і Київської колегії, котрі відповідали найкращим європейським зразкам.

Етнічного забарвлення, характерного саме для української народності, набула ціла система обрядів і звичаїв. У них закріпилися морально-етичні норми життя козаків і посполитих, а також заможних верств населення. На Середньому Подніпров’ї зародилася і розквітла яскрава неповторна усна творчість, кращими зразками якої є думи та історичні пісні XVI—XVII ст.

За часів середньовіччя українська народність уже досить добре була відома в країнах Західної Європи: знали її територіальні межі, своєрідні мову, побут і звичаї, виділяли окремі етнографічні групи українців. Із розкладом феодального ладу почався новий етап в історії української народності — формування буржуазної нації.

Формування національної території. У цей період спостерігалося посилене (порівняно з попереднім часом) втручання людини в природу, що проявлялося насамперед у скороченні лісових масивів і розширенні площ орних земель. У свою чергу це не могло не впливати на кліматичні умови, зменшення тваринного світу. Особливо активно такий процес відбувався у другій половині XVII — першій половині XVIII ст. на Лівобережній та Слобідській Україні, а з другої половини XVIII ст.— у південних районах краю. Вирубка лісів  набула  вже тоді  небезпечного розмаху,  тому російський уряд і місцеві органи влади вживали деяких заходів щодо обмеження цього явища.

На фоні загального народногосподарського освоєння і заселення нових земель у складних історичних умовах утворювалася національна етнічна територія українців. Труднощі зумовлювалися неоднаковим соціально-економічним та політичним становищем окремих регіонів. Так, Лівобережжя і Слобожанщина — історико-географічні області України — вже з XVII ст. входили до складу Російської держави. В другій половині XVII—XVIII ст. Лівобережна Україна охоплювала територію сучасних Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської та Черкаської, східної частини Дніпропетровської, Сумської, Запорізької та лівобережної частини Херсонської областей України, а також Києва з невеликою територією на правому березі Дніпра. До Слобідської України входила територія нинішніх Харківської, східної частини Сумської (до річки Сейму), північної частини Донецької (до річки Бахмутки), північної частини Луганської, південно-західної частини Бєлгородської та південної частини Курської й Воронезької областей.

Саме ці райони, де населення було вільне від національного гноблення, стали одними з головних етнічних осередків, навколо яких і відбувався складний і тривалий процес консолідації національної території українців. Він супроводжувався географічним поширенням назви «Україна» на всі землі, заселені українською народністю.
Неабияку роль у формуванні національної території України відігравали міграційні рухи, а також виникнення міст і містечок. Останні, будучи центра-•ми полків, сотень, повітів, округів, намісництв, губерній тощо, як правило, виконували не лише адміністративні, а й економічні та оборонні функції. Крім того, міста і містечка ставали своєрідними акумуляторами сільського населення. Через них нерідко проходили головні шляхи народних міграцій. Утворенню міст і містечок на Лівобережжі і Слобожанщині значною мірою поклали початок села, хутори чи слободи.
Об’єднавчі тенденції при формуванні національної території затруднювались соціально-економічним розвитком та політичним становищем Правобережжя.  

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.