Український народ: походження, формування народності

Правобережна   Україна    у    зазначений    період охоплювала територію сучасних Київської (правобережна частина), Черкаської, Кіровоградської, Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Рівненської та Волинської областей. У результаті Андрусівського перемир’я 1667 р. і «Вічного миру» 1686 р. між Росією й Польщею цей регіон залишався у складі Речі Посполитої (до 1793 р.), що спричинило його економічне відставання порівняно з Лівобережжям і Слобожанщиною. Поступ продуктивних сил тут особливо відчутно гальмувався національним гнобленням та кріпосницькою експлуатацією. Проте, незважаючи на штучно встановлені іноземними загарбниками кордони, між Правобережжям та іншими районами України продовжували діяти тісні зв’язки.

Соціально-економічні передумови переростання української народності в буржуазну націю. Великий вплив на етносоціальний і економічний розвиток української спільності зробила визвольна війна 1648— 1654 рр. Безпосередньо під її діями визначилося, так би мовити, загальне обличчя народності, незважаючи навіть на те, що окремі її субетноси були насильно відірвані від природного центру.

Еволюція феодалізму в Україні набула в другій половині XVII—XVIII ст. нових рис — у надрах натурального господарства, яке продовжувало панувати, все чіткіше вимальовувались і визрівали буржуазні відносини. Насамперед вони виявилися в сільському господарстві, яке становило основу економіки і в якому було зайнято найбільше населення. Зокрема розвиток товарно-грошових відносин зумовив збільшення посівів хліба і технічних культур (тютюн, льон, коноплі тощо).

Зрушення    в    сільському    господарстві    зумовили значне  поширення  і  застосування  фактично  по  всій Україні вільнонайманої праці в господарствах як поміщиків, так і селян.

Нові явища особливо виразно проявились у мануфактурному виробництві, яке розвинулося на базі дрібних селянських промислів і ремесел. Виникнувши в результаті розкладу дрібного товарного виробництва і підпорядкування його капіталові, мануфактура «революційно» діяла на процес ломки старих, віджилих феодальних відносин і заміни їх буржуазними. Крім того, виділення з маси дрібних великих підприємств означало і зростання на них продуктивних сил. Тільки в 80-х роках XVIII ст., за далеко не повними даними, на винокурних «заводах» Лівобережжя і Слобожанщини було зайнято близько 10 тис. чоловік.

Зрушення, що сталися в промисловості, зумовили значні зміни в соціальній структурі української народності. Зросла кількість ремісників і купців у містах і містечках. Протягом другої половини XVII— XVIII ст. відбувалося дальше поглиблення спеціалізації по окремих галузях промисловості, виділення нових самостійних професій.

Одним із наслідків економічного розвитку перехідного періоду стало дальше відокремлення промисловості від землеробства. Поступово значна частина міських, містечкових і навіть сільських ремісників та промисловців почала здобувати засоби на існування частково або й виключно з прибутків свого ремесла чи промислу. Відхід від землеробства, праця в наймах на підприємстві чи підробітки «в людях» перетворювали найбідніші верстви населення в спролетаризовану масу.

Еволюція промисловості в Україні привела не тільки до кількісного зростання передпролетаріату, а й до значної його концентрації в містах, містечках і навіть селах з великими підприємствами. Це явище було однією з ознак початкового етапу зародження робітничого класу.

У містах і промислових центрах Лівобережжя зосередилося кілька тисяч ремісників. Тільки в Києві в 1762 р. їх працювало близько 3 тис. Великими ремісничими центрами були Ніжин, Стародуб, Полтава, Чернігів, Гадяч, Лубни та інші. На Слобожанщині наприкінці XVIII ст. налічувалось майже 7 тис. ремісничих підприємств з 39 тис. працівників. На півдні України промисловими центрами з порівняно високим відсотком ремісничого населення стали міста Катеринослав, Херсон, Бахмут, Слов’янськ і т. д. Процес формування промислово-торговельних центрів наростав і на території Правобережжя та західноукраїнських земель.

Про розклад традиційних форм феодального господарства свідчило також глибоке проникнення в промисловість найманої праці. Утворюється ціла система експлуатації найманих робітників, яка призводила до витіснення натурального способу виробництва капіталістичним.

На   всі   галузі   народного   господарства   помітний вплив справляло формування в Україні національного ринку на його початковому етапі й втягнення у товарно-грошові відносини дедалі більшої частини населення. Розвиток внутрішньої торгівлі поступово змінював зовнішній вигляд міст, містечок, окремих сіл. У них швидко зростала кількість крамниць, магазинів,   торгових   складів,   шинків   тощо.
Одночасно відбувалися зміни і в соціальній структурі української народності. Наприклад, йшов процес формування купецького стану — зародка майбутньої буржуазії. Серйозну конкуренцію купцям за певних умов створювали міщани, селяни, а також козаки, які займалися торгівлею.

Прояви національних рис у мові й культурі. Визвольна війна проти шляхетської Польщі 1648— 1654 рр. ознаменувала собою поворотний етап у.розвитку багатогранної творчості українського народу, обумовила закономірності подальшого формування його мови.

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.