Що вивчає етнографія?

Цінний фактичний матеріал міститься також у дослідженнях з етнографії М. Ф. Сумцова, В. Д. Шухевича, Я. Ф. Головацького, П. П. Чубинського і особливо — Ф. К. Вовка (Волкова). Важливе значення для етнографії України мають публікації Д. І. Яворницького, згодом академіка АН України.

Широку народознавчу та збирацьку роботу проводила Етнографічна комісія ВУАН. Дуже скоро вона налагодила міжнародні зв’язки, широку експедиційну роботу. У періодичних виданнях «Етнографічний вісник» та «Бюлетень Етнографічної комісії ВУАН», які читали не лише науковці, а й широкі читацькі маси (селяни, вчителі), вміщувалися наукові статті та публікації з питань фольклористики, етнографії, краєзнавства та  народного мистецтва, а також  програми-запитальники та інструкції щодо збирання фольклорно-етнографічного матеріалу, які спрямовували збирачів на виявлення традиційних і нових явищ у народній творчості та побуті.

Члени етнографічної комісії залучали до цієї роботи школярів. Так, окремий випуск бюлетеня було присвячено поєднанню фольклорно-етнографічної праці з шкільним навчанням. Це була методична розробка щодо вивчення школярами рідного села, свого району. Бюлетень закликав юних краєзнавців записувати історичні перекази, зразки народної творчості, явища побуту, збирати предмети матеріальної культури та мистецтва, засновувати місцеві краєзнавчі музеї. Ці завдання актуальні для школярів і сьогодні.

На жаль, діяльність комісії закінчилася трагічно. Багато членів її, ще на початку 30-х років звинувачених в буржуазному націоналізмі, були розстріляні, померли, не витримавши безпідставних звинувачень та цькування, а кого обминула куля, того доконав голод, що охопив усю Україну. (Докладніше про діяльність комісії та її трагічний кінець див.: Музиченко С. Мов неопалима купина // Україна.— 1989.— № 26.— С. 18). З довоєнних народознавців назвемо також академіків М. Ф. Біляшівського та А. М. Лободу, які плодотворно досліджували етнографію та фольклор України.
Останніми роками в Україні створено ряд етнографічних музеїв просто неба (у Переяславі-Хмельницькому, Ужгороді, Львові, Києві), етнографічні експозиції в інших музеях. У відкритому в 1976 р. у Києві Музеї народної архітектури та побуту України представлено особливості культури та побуту усіх історико-етнографічних районів.
Розширюються міжнародні творчі зв’язки етнографів. Зокрема, вони беруть участь у роботі Міжнародного союзу етнографів.

Одним з найважливіших завдань етнографічної науки є класифікація етнічних спільностей.

В Україні живуть представники багатьох народів. Вони належать до різних етнолінгвістичних сімей та груп і становлять чверть населення республіки. Їх історія і культура розвивалися у тісному зв’язку з культурою українців та інших народів країни. Не випадково у Декларації про суверенітет республіки всі вони віднесені до однієї соціально-етнічної спільності — народу України, її громадян.

Характер сучасних етнокультурних зв’язків в Україні значною мірою зумовлюється взаєминами народів у минулому, що історично склалися, рівнем їх соціально-економічного розвитку, природно-географічними та іншими факторами. Особливий інтерес набувають ці питання у плані співвідношення загального і національно-специфічного, збереження самобутніх рис і можливостей використання національних традицій.

Одними з найважливіших явищ культури є народне житло, землеробська техніка і народний одяг. Вони стосуються сфери так званої матеріальної культури, яка найбільше визначається впливом соціально-економічних факторів.

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.