Що вивчає етнографія?

Формування спільних рис в архітектурі різних народів, що проживають в Україні, не призвело до ліквідації самобутніх форм їх культури: розвиток народної архітектури часто відбувався на основі поєднання конструктивних і будівельних традицій та найбільш раціональних методів, пристосованих до місцевих умов. Нерідко традиції, набуваючи нових рис, до тієї чи іншої міри зберігають етнічний колорит.

Етнографічні особливості житла східних слов’ян зберігаються, як правило, за окремими історико-етнографічними районами України. Показовим у цьому відношенні є Полісся — район давніх етнокультурних взаємодій.

У традиційному житлі українців, білорусів та росіян Полісся, як і в інших районах їх розселення, є багато спільних рис. Зокрема, у широкій смузі Західного Полісся, Чернігівщини та Південної Білорусії були поширені дво- та трикамерні будівлі, що складалися з сіней і хати (кімнати) або з двох суміжних хат і прибудованих до них сіней. В інтер’єрі переважало внутрішнє планування українсько-білоруського типу. Двокамерні житла з таким внутрішнім плануванням були розповсюджені і серед росіян Слобожанщини — вихідців із різних районів Росії, у тому числі й тих, для кого таке планування не було характерним. Українські впливи виявилися і в інших особливостях житла цього регіону: в зовнішньому оформленні (обмащування стін глиною, побіл), декоративному розписі, відкритому типі дворів з вільним розташуванням будівель тощо.

В  інших  районах давнього розселення  разом  росіян, білорусів, українців — хай то буде Приазов’я чи Поділля, Буковина чи Наддніпрянщина — планування житла, його інтер’єр і зовнішнє оформлення були подібними. Нерідко відмінності стосувалися лише термінології. Разом з тим деякі риси, характерні для народної архітектури росіян та білорусів,-набули поширення в Україні: постановка житла причілком на вулицю за червоною лінією забудови, Г-подібний тип сільського двору, декоративне оформлення дерев’яних фронтонів та ін.

Порівняння народного житла українського і молдавського населення України свідчить, що й тут переважають спільні риси, зумовлені близькістю форм господарської діяльності, природним середовищем тощо. Це стосується Північної Буковини, південної частини Прутсько-Дністровського межиріччя, південно-західних районів України. Наприклад, у традиційному житлі українців і молдаван Південного Подністров’я побутували опалювані сіни з вогнищем, комплекс із двох будівель, кожна з яких виконувала парадні -або повсякденні функції. На Кіровоградщині традиційне житло в молдавських поселеннях більшою мірою було схоже на українське: дво- або триподільне, з внутрішнім плануванням українсько-білоруського типу.
Спільні риси виявляються в житлі народів, різних за походженням: наприклад, в українців і угорців Закарпаття, українців і. румунів Буковини, українців і гагаузів Південного Подністров’я.

У житлі угорців є багато самобутніх рис, властивих для всього Закарпатського регіону. Зміни торкаються збільшення багатокамерності та удосконалення побутових умов. Разом з тим зберігаються народні будівничі терміни, традиційні назви і функціональне призначення окремих приміщень, своєрідні декоративні меблі, декоративні настінні рушники (тьорюлкьозе), святкові скатертини (оброс) та ін.

У функціональному використанні житла відобразилися соціальні моменти. Наприклад, у поширеному серед болгар комплексі з двох будівель так звана кухня ставала основним житловим приміщенням, тоді як більший дім (голямата каща) призначався лише для прийому гостей, що свідчило про достаток господаря. Подібне явище побутувало з кінця XIX ст. серед заможних верств й інших народів. Але в них «представницькі» функції виконувала лише одна святкова кімната  (велика хата в українців, горница у росіян, каса маре у молдаван та ін.).

У житлі балканськнх переселенців (болгар, греків, албанців, гагаузів), хоча на них істотно і вплинули нові екологічні та соціально-економічні умови, тривалий час зберігалися ознаки устрою їхнього колишнього розселення.

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.