Що вивчає етнографія?

Деякі вбрання існують і тепер як святкові, інші — переосмислюються і видозмінюються з урахуванням сучасної моди.

У складовому елементі матеріальної культури — народній кулінарії — досить стійко зберігаються риси етнічної специфіки. Своєрідними національними «мітками» виступають український борщ, російські пельмені, грецька сюрпа, польський бігус, молдавська мамалиґа, болгарська чорба, татарські чебуреки, чеські кнедлики, угорський гуляш, низка страв європейської кухні тощо.

Найстійкіше зберігаються етноспецифічні ознаки у сфері духовної культури — мові, звичаях, правових нормах, обрядовості, різних видах мистецтва і народної творчості, віруваннях.

Тенденції розвитку духовної культури на сучасному етапі визначаються трьома напрямами: формуванням загального в духовній спільності народів усієї країни; виявленням особливостей духовної культури за відповідними історико-етнографічними регіонами; збереженням специфічних рис культури окремих народів.
При дослідженні духовної культури чималий інтерес викликає співвідношення загального і етноспецифічного, нового і традиційного. У сучасній культурі поряд із загальними рисами зберігаються трансформовані традиційні, з-поміж них і ті, що сягають найдавніших часів. Оновлені звичаї та обряди нерідко формуються на місцевому ґрунті. Так, у південно-західних районах України і сусідньої Молдови на Новий рік поширений давній звичай щедрування — обходу односельчан зі святковими побажаннями. Серед східнослов’янського, болгарського і молдавського населення у святах сільськогосподарського циклу використовуються обрядове колосся пшениці першої борозни, вінки, декоративні рушники, обрядовий хліб. Ця обрядовість пов’язана з давніми морально-естетичними уявленнями та ритуальною практикою народів і тому органічно входить у сучасні ритуали. Серед народів, які в минулому займалися скотарством, наприклад, у болгар Бессарабії, в сучасних трудових святах присутні обряди, пов’язані з чабанськими традиціями. Чимало обрядових дійств, які мають давнє походження, сьогодні переосмислюються або знаходять іншу сферу побутування. Так, поширені в минулому серед болгар седянки (аналогія українських вечорниць), на яких дівчата пряли вовну або виконували іншу роботу, зараз можна побачити лише в інсценованому вигляді.

У весіллі — цьому яскравому й урочистому церемоніалі — своєрідні риси виявляються не лише серед окремих народів, а й навіть у межах одного етносу.Разом з тим, в основних особливостях весільної обрядовості в Україні є певна спільність. Це стосується найголовніших етапів весілля, його структури, складу і кількості учасників, функцій весільних чинів, передшлюбннх дійств, його тривалості.

Чимало спільних традиційних рис у сучасному весіллі білорусів і українців Полісся: обсипання житом, хмелем, розподіл короваю, простилання молодим кожуха на посаді, зв’язування їх наміткою або рушником, перейма, викуп.

Порівняльний аналіз весільних обрядів Закарпаття свідчить про давньоруську основу їх походження. На це вказують терміни етнографічних реалій: спільна з росіянами назва «свадьба», однакові для населення Карпатського регіону і всіх східних слов’ян назви весільних чинів. Цікаво, що на Західній Буковині побутує давньоруський термін «челядь».

У болгарському весіллі наявні майже всі принципові ознаки східнослов’янського, але є і деякі особливості. Так, надзвичайно важливу роль на весіллі грають куми (побащина і помайчина). Під час реєстрації шлюбу вони навіть замінюють батьків. Від них батьки молодої приймають чавунок з найпопулярнішою стравою з курятини (манджою) на ознаку згоди. Багато ритуальних дій на болгарському весіллі зв’язано з виготовленням одного з найголовніших атрибутів— весільного прапора (байрака).

This entry was posted in and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Comments are closed.