на головну сторінку сайту про українознавство, українську культуру та демонологію 

Чорт (біс, люципер, диявол, дідько, сатана, ірод, юда, щезби, скаменюшник, осинавець, злий та ін.)

Чорт (біс, люципер, диявол, дідько, сатана, ірод, юда, щезби, скаменюшник, осинавець, злий та ін.) — один з найпопулярніших демонічних персонажів, що уособлював зловорожу людині сутність.

Пізніший фольклорний образ чорта формувався на основі язичницьких уявлень та під впливом біблійно-містичного і середньовічно-фантастичного сатанизму і заступив, на думку дослідників, своїх погансько-язичницьких попередників (Чорнобога), що втілювали злу сутність. За українськими апокрифічними легендами та оповідями, чорт бере участь у творенні світу і виступає антиподом Бога. В цих легендах виразно фіксується дуалістична ідея про спільну участь в акті творення матеріального світу добрих і злих сил.

В українській фольклорній традиції домінуючим мотивом концепції чорта як узагальненого втілення зла є риси побутового характеру. Демонологічні оповіді українців водночас наділяють чорта зооморфними та антропоморфними ознаками. Змальовувався він як чорнявий чоловік (як «коминар»), з гачкуватим довгим носом та чорними очима. Одягнений як іноземець (коротка куртка чи фрак, капелюх, вузькі панталони). Проте, траплялось, мав і суто звірині прикмети — хвіст, козлячі роги, свиняче рило чи собачу морду, курячі чи козлячі лапи, лиличі крила тощо. Важлива його властивість — здатність прибирати найрізноманітнішого вигляду: людей, звірів, предметів. Найчастіше чорт перекидається у знайомого кума, вояка, вівцю, пса, кота, півня, ропуху, мишу. Живуть чорти, за народними повір'ями, у глибоких проваллях, млинах, бузині, порожніх будівлях, на перехресті доріг.

Зловорожі щодо людини функції чорта проявлялися по-різному. Він міг насилати хворобу, викрадати і зводити дівчат, підміняти нехрещених людських дітей на свої «відміни», спокушати людей і «купувати» людські душі тощо. Значного поширення набули повір'я про можливість придбати чи «вивести» собі чорта. Проте неодмінною умовою при цьому було укладення з нечистим угоди про закладання людської душі.

Зафіксована літературними джерелами чортівська ієрархія по суті втратила своє значення. Численні місцеві назви нечистої сили часто не фіксують різниці між поодинокими злими духами, а лише виступають своєрідними іменами-евфемізмами, що вживаються населенням, щоб уникнути слова чорт (через страх накликати біду на себе). Найдійовішим оберегом від чорта, за народними уявленнями, є хрест, молитва, «священні» речі, «магічне» коло. Понад усе чорт боїться громових стріл святого Іллі, який під час грози нібито вбиває ними нечистих. У контексті загальних уявлень про побутового чорта виступають і поширені трактування його взаємин з людиною, за якими чорт постає не в могутньо-трагічному образі люцифера чи Демона, а в комічному простакуватому вигляді.

 

© https://ukrajinoznavstvo.org.ua/