Ти плачеш. Сліз гірких потоки
На твойому лиці блідому
Лишають слід свій – не глибокий,
Та замітний вже оку мому.
Ти плачеш. Ти, що відіпхнула
Любов мою, як сиротину,
Тепер надармо просиш, ловиш
Любові хоч би крапелину.
Твоєю дивною красою
Надармо всіх маниш ти к собі:
Се труп убитої любові
Не допуска любові к тобі.
І марно линуть, марно гинуть
Літа найкращі, молодії!
Ти пам’ятник живий, небого,
На гробі власної надії.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Великі твори, Ти плачеш., культура.