Цитати про слово від видатних українців відображають його силу, красу та значення як інструменту для творення й спілкування, стаючи джерелом мудрості для сучасного покоління.
Тарас Шевченко у своїх творах писав: "Слово – це зброя, що будить народ до життя", підкреслюючи його здатність надихати й об’єднувати людей у боротьбі за справедливість. Іван Франко, відомий своєю літературною працею, зауважував: "Слово – це скарб, що береже душу нації", наголошуючи на його ролі в збереженні культурної ідентичності. Леся Українка додавала ліричності, стверджуючи: "Слово – як квітка, що розквітає в серці", відображаючи його творчу й емоційну силу. Ці цитати, зібрані на нашому сайті, надихають цінувати силу слова, коли спілкування залишається ключем до взаєморозуміння.
- Є вірші — квіти.
Вірші — дуби.
Є іграшки — вірші
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є —
каторжани.
Крізь мури в'язниць,
по тернях лихоліть —
ідуть, ідуть по етапу століть...
Ліна КОСТЕНКО "Є вірші", 1962 - Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпанучкошиєнков) і надруковать в мужицькій книжці.
Далебі, правда!
Тарас ШЕВЧЕНКО "Гайдамаки" ("Панове субскрибенти!"), 1841 - Єсть нерушимий закон правди в душі у всякого поета; не здолає поет самохіть підняться вгору душею: підіймає його дух його плем'я.
Пантелеймон КУЛІШ "Листи", 1857 - А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди.
- А на громаду хоч наплюй!
Вона — капуста головата.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Хіба самому написать...", 1849 - А справжня муза неомузена
там десь на фронті в ніч суху
лежить запльована, залузана
на українському шляху.
Павло ТИЧИНА "Плуг", 1920 - Азіатський ренесанс — це епоха європейського відродження плюс незрівняне, бадьоре й радісне грецько-римське мистецтво.
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Буде з мене, поки живу,
І мертвого слова,
Щоб виливать журбу, сльози.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Гайдамаки", 1841 - Будь проклята, співуча мово
Сльозавих і слизьких пісень,
Бо кожен чин пожерло слово,
Бо зміст заїла передмова
І в ніч лягає кожен день.
Євген МАЛАНЮК "Павза", 1929 - В зів'ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто знає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
Іван ФРАНКО "Зів'яле листя"("Епілог"), 1896 - В суботній час серед вітрів і піни
Так уродилась пісня України, —
І в дальнє море — у суботній час —
Вона зове і пориває нас.
Максим РИЛЬСЬКИЙ "В суботу грає море...", 1926 - Віщуванням новим
Серце моє б'ється, —
Через край із серця
Рідне слово ллється...
Пантелеймон КУЛІШ "Заспів", 1862 - Возвеличу,
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Подражаніє 11 псалму", 1859 - Вони (шестидесятники) повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного світу. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір'я у щось повірити. І запалити вірою інших.
Валентин МОРОЗ "Серед снігів", 1970 - Всі ці літературні всеукраїнські ЦК зовсім непотрібні для письменника. Справа не в літературному ЦК, а в літературі.
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Думки проти течії", 1925 - Говори, говори, моя мила:
Твоя мова — співучий струмок.
Павло ТИЧИНА "Десь на дні мого серця...", 1914 - Голосно жалібно співає.
"Дума про смерть козака-бандуриста" - До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
Леся УКРАЇНКА "Сім струн", 1890 - До мене, як горожанина,
Ставляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчості закони.
Микола ВОРОНИЙ "Іванові Франкові", 1902 - До дна землі
й до дна цупкого слова
вдираюся завзято і уперто
і видираю в заздрісної смерті
пісні,
п'яніння,
ночі й дні.
Богдан-Ігор АНТОНИЧ "Хліб насущний", 1936 - Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Тарас ШЕВЧЕНКО "Думи мої, думи мої...", 1839 - Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Думи мої, думи мої...", 1839 - Думи мої, думи мої,
Де ви подівались,
Нащо мене покинули,
Чому одцурались?
Михайло Петренко "Думи мої...", 1848 - З кривавого багна багно літературне
Зробили ви собі, о кодло некультурне!
Пантелеймон КУЛІШ "Сліпченкові", 1893 - За всіх скажу, за всіх переболію,
я кожен час на звіт іду, на суд.
Павло ТИЧИНА "За всіх скажу...", 1922 - За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену.
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Листи", 1928 - Кобзарю! Не дивись ні на хвалу темноти,
Ні на письменницьку огуду за пісні,
І ласки не шукай ні в дуків, ні в голоти:
Дзвони собі, співай в святій самотині.
Пантелеймон КУЛІШ "Поетові", 1890 - Кобзо, моя непорочна утіхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха,
Голосом правди святої дзвони,
Нашу тісноту гірку спом'яни.
Пантелеймон КУЛІШ "До кобзи", 1882 - Література є душею народного життя, є самосвідомістю народності. Без літератури народність є тільки пасивною появою, і для того чим багатша,
- Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.
Юрій ШЕРЕХ "Наша сучасність — наше мистецтво", 1947 - Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності...
Ольга КОБИЛЯНСЬКА "Valse melancholique", 1898 - Лишу я співи про красу,
Забуду власні жалі
І з гір високих понесу
Народові скрижалі.
Олександр ОЛЕСЬ "Лишу я співи про красу...", 1908 - Люде добрі! Пожалійте
Бідолашного піїту,
Що від горя, від наруги
За слізьми не бачить світу.
Володимир САМІЙЛЕНКО "Горе поета", 1886 - Мистецтво починається з чесності... Чесність — чеснота митця, але вона — тільки передумова.
Юрій ШЕРЕХ "Про чесність і про правду", 1956 - Митець мусить втікати з життя для того, щоб його впізнати. Мусить втікати з життя, дріб'язкового побуту, тому що він розносить митця на частки. Митець мусить, як Демокріт, виколоти собі очі, щоб нарешті заглянути в середину суті, щоб пізнати її, щоб пізнати істину життя.
Михайло ОСАДЧИЙ "Більмо", 1968 - Митцем треба народитися...
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Митцем взагалі може бути тільки виключно яскрава індивідуальність...
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває,
Той у грудях не серденько, тільки камінь має.
Сидір ВОРОБКЕВИЧ "Рідна мова", 1869 - Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
Може, викую я з його
До старого плуга
Новий леміш і чересло.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Чигирине, Чигирине...", 1844 - Мрії розвіяні і недомріяні,
Радості бачені в сні,
Квіти столочені, сльози розкочені
Я переллю у пісні.
Богдан ЛЕПКИЙ "Мій спів", 1902 - Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Тарас ШЕВЧЕНКО "Думи мої, думи мої...", 1839 - Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я — тут загину.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Думи мої, думи мої...", 1839 - Думи мої, думи мої,
Де ви подівались,
Нащо мене покинули,
Чому одцурались?
Михайло Петренко "Думи мої...", 1848 - З кривавого багна багно літературне
Зробили ви собі, о кодло некультурне!
Пантелеймон КУЛІШ "Сліпченкові", 1893 - За всіх скажу, за всіх переболію,
я кожен час на звіт іду, на суд.
Павло ТИЧИНА "За всіх скажу...", 1922 - За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену.
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Листи", 1928 - Кобзарю! Не дивись ні на хвалу темноти,
Ні на письменницьку огуду за пісні,
І ласки не шукай ні в дуків, ні в голоти:
Дзвони собі, співай в святій самотині.
Пантелеймон КУЛІШ "Поетові", 1890 - Кобзо, моя непорочна утіхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха,
Голосом правди святої дзвони,
Нашу тісноту гірку спом'яни.
Пантелеймон КУЛІШ "До кобзи", 1882 - Література є душею народного життя, є самосвідомістю народності. Без літератури народність є тільки пасивною появою, і для того чим багатша,
- Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.
Юрій ШЕРЕХ "Наша сучасність — наше мистецтво", 1947 - Лише ми одні піддержуємо красу в житті, ми, артисти, вибрана горстка суспільності...
Ольга КОБИЛЯНСЬКА "Valse melancholique", 1898 - Лишу я співи про красу,
Забуду власні жалі
І з гір високих понесу
Народові скрижалі.
Олександр ОЛЕСЬ "Лишу я співи про красу...", 1908 - Люде добрі! Пожалійте
Бідолашного піїту,
Що від горя, від наруги
За слізьми не бачить світу.
Володимир САМІЙЛЕНКО "Горе поета", 1886 - Мистецтво починається з чесності... Чесність — чеснота митця, але вона — тільки передумова.
Юрій ШЕРЕХ "Про чесність і про правду", 1956 - Митець мусить втікати з життя для того, щоб його впізнати. Мусить втікати з життя, дріб'язкового побуту, тому що він розносить митця на частки. Митець мусить, як Демокріт, виколоти собі очі, щоб нарешті заглянути в середину суті, щоб пізнати її, щоб пізнати істину життя.
Михайло ОСАДЧИЙ "Більмо", 1968 - Митцем треба народитися...
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Митцем взагалі може бути тільки виключно яскрава індивідуальність...
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває,
Той у грудях не серденько, тільки камінь має.
Сидір ВОРОБКЕВИЧ "Рідна мова", 1869 - Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
Може, викую я з його
До старого плуга
Новий леміш і чересло.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Чигирине, Чигирине...", 1844 - Мрії розвіяні і недомріяні,
Радості бачені в сні,
Квіти столочені, сльози розкочені
Я переллю у пісні.
Богдан ЛЕПКИЙ "Мій спів", 1902 - Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває весільної,
А на журбу зверне.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Перебендя", 1839 - Отже, гряде могутній азіатський ренесанс у мистецтві, і його предтечами є ми, "олімпійці".
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Пісне, моя ти підстрелена пташко,
Мусиш замовкнуть і ти.
Годі ридати і плакати тяжко,
Час нам зо сцени зійти.
Іван ФРАНКО "Пісне, моя ти підстрелена пташко...", 1896 - Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюб мій!
Іван Драч "Перо", 1965 - Поезіє! сопутнице моя!
Ти — теплий, животворний промінь сонця,
Ти — тихий місяць, що в тюрмі сія
З закуреного темного віконця.
Агатангел Кримський "Поезіє! сопутнице моя!", 1898-1901 - Поезія — рідна сестра моя.
А правда людськая — наша мати.
Ліна КОСТЕНКО "Доля", 1962 - Поете, тям, на шляху життьовому
Тобі перлини-щастя не знайти,
Ні захисту від бурі, злив і грому.
Іван ФРАНКО "Поете, тям, на шляху життьовому...", 1904 - Поете,
вмій шукати і чекати!
Найкращий вірш не ходить на свободі.
Ліна КОСТЕНКО "Все більше", 1962 - Рідна мова на чужині
Ще милішою стає.
Павло ГРАБОВСЬКИЙ "Рідний край", 1898 - Роль мистецтва — може, єдина його справжня роль — показувати людям їх майбутнє.
Юрій ШЕРЕХ "Зустрічі з Заходом", 1950 - Романтика вітаїзму... це мистецтво першого періоду азіатського ренесансу. З України воно мусить перекинутися у всі частини світу...
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі,
коли стріла натхнення, вбита в серце, їддю точить.
Зникають речі, розвіваються довкола стіни.
Тремчу над книжкою у вічності холодній тіні.
Богдан-Ігор АНТОНИЧ "Над книжкою поезій", 1934 - Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Леся УКРАЇНКА "Слово, чому ти не твердая криця...", 1896 - Смішний поет, що хтів би, окрім зла,
В тім світі правди й розуму глядіти.
Іван ФРАНКО "Вольні сонети", 1887 - Собі поети право залишають,
Всі інші відкидаючи права:
Належати до тих, кого вбивають,
А не до тих, хто холодно вбива.
Леонід Первомайський "Коли не замовкає...", 1968 - Співай, ненько, тихесенько,
як давно співала,
коли мене маленькою
до сну колисала!..
Уляна КРАВЧЕНКО "Співай, ненько, тихесенько...", 1925 - Стій, серце, стій! не бийся так шалено.
Вгамуйся, думко, не літай так буйно!
Не бий крильми в порожньому просторі.
Ти, музо винозора, не сліпи
Мене вогнем твоїх очей безсмертних!
Леся УКРАЇНКА "То be or not to bе?..", 1896 - Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
Тарас ШЕВЧЕНКО "І мертвим, і живим...", 1845 - Там такий, що в його кури по-вкраїнському говорять.
Микола КУЛІШ "Мина Мазайло", 1929 - Теплий кожух, тілько шкода —
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Гайдамаки", 1841 - Ти думаєш, дурню,
Що я тебе люблю,
А я тебе, дурню,
Словами голублю.
Жартівлива пісня - Той не поет,
Хто не відчує
спраги змагання.
Хто затаїться
в башті мовчання,
Як анахорет.
Микола ВОРОНИЙ "Ода до поетів", 1929 - Треба негайно на настирливе запитання "Європа чи "Просвіта?", відповісти: — "Європа".
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Тьмяно горять спокійні лампади,
голос хрустить наддертим крилом.
Твої слова — глибока стежка,
якою часом проходить Бог.
Женя Васильківська "Поет", 1959 - Українське відродження XIX сторіччя проходило під знаком літератури й слова. Осередком українськості було слово. Перші парості руху не були політичними.
Юрій ШЕРЕХ "Так було чи так мало бути", 1952 - Фантазіє, богиня легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з'єднала.
Леся УКРАЇНКА "Сім струн", 1890 - Хай кожен так собі співає,
Як хто зуміє і здолає, —
Усяким співам волю дай,
То й буде в нас співучий край!..
Борис ГРІНЧЕНКО "Сорока", 1889 - Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Леся УКРАЇНКА "Мелодії". 1893 - Це, коли пишуть справжні письменники... Без них нам було б сумно жити, нецікаво, світ знебарвів би, втратив би для нас сенс свого існування, ми, напевно, не вміли б любити, якби не письменники...
Михайло ОСАДЧИЙ "Більмо", 1968 - Чи довіку ж, браття,
Будемо мовчати?
Благословіть мені кобзу
Німую узяти!
Пантелеймон КУЛІШ "До братів на Вкраїну", 1862 - Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?
Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!
Леся УКРАЇНКА "Співець", 1886 - Шукати лиш суть, лиш голе буття шукати — суть буття. Відчувати простір: літ чорних птахів далеко, відчувати час: чіткі рисунки в чорних печерах і абсолютним вітром розуміти свій день, поете.
Богдан Рубчак "Аrs роеtіса", 1956 - Що ж тоді: — Європа чи "Просвіта"? Для мистецтва — тільки — Європа.
Микола ХВИЛЬОВИЙ "Камо грядеши", 1925 - Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Передмова до нездійсненого видання "Кобзаря"", 1847 - Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило.
І на Украйні понеслось,
І на Україні святилось
Те слово, божеє кадило,
Кадило істини. Амінь.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Неофіти", 1857 - Я музу кличу не такую:
Веселу, гарну, молодую.
Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ "Енеїда", 1798 - Я не одинокий, я не сиротина,-
Єсть у мене діти, та де їх подіти?
Заховать з собою? — гріх, душа жива!
Тарас ШЕВЧЕНКО "Гайдамаки", 1841 - Я — за чисте мистецтво,
А мистецтво чисте тоді,
Коли роблять його
І руками, й думками чистими.
Віталій Коротич "Чисте мистецтво", 1961 - чим достатніша у народа література, тим тривкіше стоїть його народність.
Микола КОСТОМАРОВ "Дві руські народності", 1861
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Цитати, Цитати про, культура.