Вільха японська — A.japonica (Thunb.) Steud.
Далекий Схід, Східна Азія. Мається на кількох заповідниках Далекого Сходу. Росте вздовж морського узбережжя і утворює чисті угруповання.
Поширена в Примор’ї уздовж морського узбережжя, від його південно-західного кордону до бухти Ольга. Рясна на низовині, яка відділяє півострів Муравйова-Амурського від південних відрогів Сіхоте-Аліна (що вказує на існування тут колись протоки), уздовж Амурського і Уссурійського заток. Потім, як і дуб зубчастий, вільха японська зустрічається, і досить часто, в західній частині Пріханкайскої рівнини: по річках Бейцухе, Молоканке, Верещажіхе та ін Це також підтверджує наявність в минулі геологічні періоди водойми, більш великого, ніж сучасне оз. Ханка.
Вільха японська утворює, як правило, на приморських і річкових терасах монодомінантні, але невеликі за площею насадження. Оточують їх сирі вейніково-осокові луки і порослеві деревно-кустарнікаві угруповання. Місцями вільха входить і до складу багатопородних листяних лісів. У останніх можуть домінувати ясен носолістний і маньчжурський і дуб монгольська або берези, липи і т. д. Вільха японська скрізь є лише випадковим їх сокомпонентом.
В. Б. Сочава (1945) і В. М. Васильєв (1958) виділяють особливий тип реліктів Alnus japonica, вважаючи, що це один з найдавніших елементів Тургайської флори, що змінив тут мангрові зарості. Як вказує В. М. Васильєв, старовину цього типу доводиться великим ареалом видів, що входять до його складу, і наявністю вікаріруючих видів.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Рослини, Вільха, культура.