Чарівники. За уявою нашого народу, як і інших слов’ян, це категорія осіб, наділених надприродними властивостями, здатністю впливати на явища зовнішнього світу, на долю інших. Чарівники здебільшого трактувалися як люди, що користувалися послугами нечистої сили.
Вважалося, що на відміну від інших непростих, незвичайних людей (знахарів, градівників), що діяли від Бога (на добро), чарівники зналися з нечистими і чинили шкоду. Чарівник (чаклун) міг насилати хворобу, обертати людей у тварин (найчастіше у вовка), шкодити врожаю.
Поширеним було повір’я, ніби чарівники вміли робити магічні «заломи» колосся («закрутки завивати» на житній ниві з метою спричинити неврожайність).
Вважалося, що чіпати заломи не можна, бо це зашкодить людині (спаралізує). У таких випадках радилося звернутися до чарівника чи ворожки, які могли зняти те закляття з ниви.
У деяких районах України чарівників («перемітників») ототожнювали із знахарями, ворожбитами, відьмами, мальфарами, вживаючи цю назву для загального визначення людей, наділених надприродними, властивостями чи обізнаних з таємницями природи.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Демонологія Міфологія, Чарівник в, культура.