Так сталось! В труні металевій нині

Так сталось! В труні металевій нині

Ота рука проклятая спочила.

Що ген-то, в добрій чи лихій годині

Нас розлучила.

Я бачив, як її зашрібували,

Вложили в склеп і привалили камінь,

Цементом заліпили й прикопали, –

Значить, і амінь.

А ти стояла зблизька у жалобі,

Заплакана, хоч сльози ті лиш з ока

Текли, чуття ж не зрушило зглибока

Те, що в тім гробі.

Ще душно, я ж стояв увесь холодний

Близ тебе й німо на сей гріб дивився,

Мов хмара з вітром, так в уяві бився

Засуд народний.

Хто вбив живую душу й перед смертю

За вбійство смертну не відтерпів муку,

Той по смерті з могили розпростерту

Простягне руку.

І з твоїх сліз, з лиця твого блідого,

З очей, що окрились у важку жалобу,

Я хтів дійти, чи та рука померша

Простягнесь з гробу?..