Яблуня Сіверса — Malus sieversii (Ledeb.) M. Roem.
Середня і Східна Азія. Росте поодиноко або групами, утворює самостійні насадження в долинах річок, на гірських схилах, по днищ ущелин. Входить у другий ярус лісів. Світлолюбних мезофіт, мікро-мезотерм, мезотроф, едифікатори вторинних яблуневих спільнот, ассектатор горіхових і кленових лісів, чагарникових ценозів. Охороняється у заповідниках.
Є дуже своєрідним і цінним для селекції виглядом. Це дерево з одним або декількома стволами і округлою кроною. Висота може бути різною: на сухих схилах — не більше 3 м, в нижніх зонах, сприятливих для зростання — 5-15 м. Вперше яблуня була знайдена в західній частині Тарбагатайськими хребта і описана вченим Іваном Сиверсом в 1793 р. Через гірок років німецький ботанік К. Ф. Ле-дебур в книзі «Флора Алтаю» привів опис яблуні з щоденників Сіверса, назвавши новий вид яблунею Сіверса. Плоди у цієї яблуні виключно різноманітні. Вага їх коливається від 10 г до 100 і більше, забарвлення буває від зеленова-тої до суцільної червоної, а смак від солодкого до кислого. М’якоть плодів найчастіше соковита. По-цьому ознакою деякі форми не поступаються кращим культурним сортам. У східній частині Казахстану виростає типова дика яблуня Сіверса з зеленими невеликими округлими плодами кислого смаку.
У Заїлійськом Алатау (околиці Алма-Ати] і в Південному Казахстані зустрічаються різновиди з високим вмістом антоціану. У них червонуваті кора і листя, яскраво-червоні пелюстки та плоди з рожевою м’якоттю. З найдавніших часів місцеве населення вирощувало такі яблуні як декоративна рослина. Яблуня Сіверса за біологічними і морфологічними ознаками найбільш близька до сортів домашньої яблуні і її нерідко приймали за здичавілих культурну яблуню, що залишилася від древніх народів.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Рослини, Яблуня, культура.