Груша

Клас — дводольні рослини

Родина розові

Підродина яблуневі

У дикому вигляді в Європі груша поширена приблизно до 60° с. ш. Припускають, що походження культурних сортів груш пов’язане з гібридизацією ряду видів, зокрема, Pyrus achras Gärtn., Pyrus persica Pers., Pyrus cordata Desv., Pyrus elaeagnifolia Pall. Груші культивувалися в давній Персії, Греції і Римській імперії. В наш час налічуються тисячі сортів груш.

Форма крони груші звичайної — це вільно зростаюче дерево пірамідальне або округле, схильне до загущення. Річний приріст становить 30-40 см. За сприятливих умов груша досягає великих розмірів — до 5-25 метрів заввишки і 5 метрів у діаметрі крони.

Листя, як правило, опадає. Листорозміщення спіральне в 5 рядів. Лист широкояйцевидної форми, 2,5-10 см завдовжки, коротозагострений; колір — темно-зелений, блискучий, нижня сторона листа блакитно-зелена, восени золотисто-оранжева.

Час і форма цвітіння: квітень-травень, квітки білі, 3 см в діаметрі, 5-пелюсткові, по 3-9 в зонтиковидних кистях. Маточок в гінецеї від 2 до 5. Зав’язі їх зростаються між собою і з квітковим ложем, приймаючим форму кружки; пелюстки в бруньках розташовані черепично. Гнізда плода вистелені щільною оболонкою (нутреплодніком).

Бруньки у груші, як і у інших дерев сімейства, двох типів: вегетативні і генеративні. Вегетативні бруньки дрібніші і гостріші, генеративні — більші і тупіші. Зовнішні відмінності між двома типами бруньок посилюються від часу утворення цих нирок до виходу з них пагонів.

Плід, як правило, — витягнутої форми з розширенням в нижній частині, є сорти з кулястими плодами. Груша прийшла до нас з доісторичної епохи. Батьківщина її точно не встановлена. Культивована груша відбувається, мабуть, із Стародавньої Греції (за 1000 років до н. е.)