Творення форм минулого і давноминулого часу дієслів

Творення форм минулого і давноминулого часу

Форми минулого часу творяться від основи інфінітива:

а) для чоловічого роду — за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: чи­
тав, мандрував, розцвів, побіг, затих', причому о, є в закритому складі чергується з і: мести — мів, везти — віз,
могти — міг, рости — ріс,

б) для інших родів і для множини — за допомогою суфікса -л- та закінчень -а, -о, -и: розцвіла, розцвіло, розцвіли',
затихла, затихло, затихли', чергування о, є з і в цих формах не відбувається: мести — мела, мело, мели', рости —
росла, росло, росли.

Суфікс -ну- при цьому може випадати: мерзнути — мерз, збліднути — зблід, заслабнути — заслабії заслабнув), стерпну ти — стерп (і стерпнув); але: стукнути — стукнув, гукнути — гукнув, крикнути — крикнув.

Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змі­нюються тільки за родами (в однині) і числами: (я, ти, він) ріс, (я, ти, вона) росла, (я, ти, воно) росло, (ми, ви, вони) росли.

Форми давноминулого часу творяться приєднанням до форм минулого часу відповідних форм минулого часу дієслова бути: почав був, почала була, почало було, почали були.

Дієслово в давноминулому часі виражає дію, що тривала якийсь час, але була перервана іншою дією в минулому: Лу-каш нахиляється, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Леся Українка). Я вже зібрався був, та не поїхав через родинні обставини і влаштував­ся на роботу в редакцію харківської газети (О. Довженко). Віл щось почав був говорити, та судді річ його спочатку перебили (Є. Гребінка).

Від давноминулого слід відрізняти форму минулого часу з вставними словами було, бувало, які не вказують, що дана дія передувала якійсь іншій дії: За медом, було, приїздили купці з Харкова, з Білгорода (О. Стороженко). Ти пам'ятаєш того ве­ликого чорного парасоля, як ми, бувало, під ним удвох від дощу ховались? (Леся Українка). Щоправда, трапляються випадки, коли для творення давноминулого часу використовують і фор­му було: — Ви, діточки, не скучайте за братиком, — почала було мати, та голос ввірвавсь і завмер (Марко Вовчок). Така форма дієслова не виділяється комами. Слова ж було, бувало, вжиті як вставні, треба виділяти комами.

Змінювання дієслів у теперішньому і простому майбутньому часах

Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числа­ми. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.

До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають є (на письмі — також є), а в 3-й особі множини — закінчення -уть (на письмі — також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють.

До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі — ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (на письмі — також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять.

В українській мові немає таких дієслів, що в якихось фор­мах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось — до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І діє­відміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характери­стику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни.

Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі осо­бові закінчення:

До архаїчної дієвідміни належать дієслова дати, їсти й повісти та префіксальні похідні від них на зразок дода­ти, продати, виїсти, розповісти тощо (суфіксальні похідні діє­слова давати, поїдати, відповідати належать до І дієвідміни).

Змінюються вони так:

3-й особі множини дієслова на -повісти не вживаються, їхнє значення тут передається іншими словами: повісти, роз­повісти — розкажуть; відповісти — дадуть відповідь; допові­сти — повідомлять, прозвітують.

Дієслово бути в теперішньому часі в усіх особах має фор­му є. Лише в художній літературі можуть траплятися архаїчні форми 2-ї та 3-ї осіб ecu, єсть, есте, суть. У майбутньому часі дієслово бути має закінчення І дієвідміни: буду, будеш, будеЛ будемо, будете, будуть.

Для особових форм дієслова характерні такі особливості:

а) ненаголошені є (є) та и (ї) у закінченнях у вимові звучать майже однаково, наприклад: пишемо звучить май­
же як [лишимо], будуєш — майже як [будуйіш], сушите наближається до [сушете]; це треба мати на увазі під
час написання особових форм дієслова;

б) буквосполучення -шся в 2-й особі однини читається як с'с'а {вчишся [учис'с'а], пнешся [пнес'с'а]); буквосполу­
чення -ться в 3-й особі однини й множини (яке, до речі, завжди пишеться з м'яким знаком) звучить як ц'ц'а (вчиться [учиц'ц'а], вчаться [учац'ц'а]);

в) у 3-й особі однини дієслова II дієвідміни обов'язково мають у кінці м'який звук тЛ просить, бачить, гоїть (в усній мові можна почути просе, баче, гоє);

г) у 1-й особі множини в кінці виступає звук о: ведемо, говоримо, будуємося; форми без кінцевого о {ведем, го­ворим, будуємся) допустимі лише в розмовній мові та в поезії;

Г) у закінченнях 1-ї та 2-ї осіб множини -емо, -имо, -ете, -ите перший голосний ніколи не буває наголошеним, наголос падає або на останній голосний закінчення, або на голосний основи: йдемо, мджемо, мовчимо, ходимо; йдете, можете, мовчите, ходите.

Визначення дієвідміни дієслова

Дієвідміну дієслова можна визначити:

а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже, принесі (І дієвідміна); біжить, кри­
чить, шумить (II дієвідміна);

б) за 3-ю особою множини за закінченнями -уть (-ють) і -ать (-ять): пишуть, виконують, клопочуться (І дієвідмі­
на); нівечать, чистять, дивляться (II дієвідміна).

Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: працюва-ти, терпі-ти, чисти-ти, допомог-ти).

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-Ї-), -и- або після шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то воно належить до 1 дієвідміни.

Наприклад, дієслова гуркотіти — гуркочу, гоїти — гою, ходити — ходжу, бачити — бачу, кричати — кричу, одержати — одержу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випа­дають) належать до II дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гур­котять; гоїш, гоїть... гоять. Дієслова молоти, боротися, в'я­нути, класти, повзти, гуркотати, дихати, стругати (у яких немає суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти — ра­дію, синіти — синію, бажати — бажаю, помічати — помічаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш, гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють. У дієсло­вах бити, лити, жати, почати тощо звуки и та а не є суфікса­ми (входять до кореня), тому ці дієслова належать також до І дієвідміни: б'єш, б'є... б'ють.

Із цього правила є винятки:

а) дієслова хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати (хоч у них суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають)
належать до І дієвідміни: хочу, хочеш, хоче... хочуть; сопу (не «соплю»), сопеш, сопе... сопуть (не «соплять»);

б) дієслова бігти, боятися, стояти, спати (хоч у них немає відповідних суфіксів) належать до II дієвідміни: біжиш, біжить... біжать.

Дієслово сукати може належати як до І дієвідміни (сукаю, сукаєш і т. д.), так і до II дієвідміни (сучу, сучиш тощо).

Іноді дієслова, подібні за звучанням і однакові або близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення мо­жуть належати до різних дієвідмін, наприклад: брязкотати — брязкочу, брязкочеш... брязкочуть і брязкотіти — брязкочу, бряз­котиш... брязкотять; слати — стелю, стелеш... стелють і сте­лити — стелю, стелиш... стелять; волокти — волочу, волочеш... волочуть і волочити — волочу, волочиш... волочать.

Зміни звуків в особових формах дієслів

Під час змінювання дієслів у теперішньому й простому майбутньому часах (доконаного виду) деякі приголосні чергу­ються. Це відбувається відповідно до правил чергування при­голосних, тобто чергуються г — з — ж, к — ц — ч, х — с — ш; д — дж, зд — ждж, т — ч, ст — щ. При цьому спостерігаються такі закономірності.

У дієсловах 1 дієвідміни чергування приголосних відбу­вається в усіх особах: могти — можу, можеш, може, можемо, можете, можуть; тесати — тешу, тешеш, теше, тешемо, тешете, тешуть; гуркотати — гуркочу, гуркочеш, гуркоче, гур­кочемо, гуркочете, гуркочуть; пекти — печу, печеш, пече, пече­мо, печете, печуть.

У дієсловах II дієвідміни чергування приголосних відбу­вається тільки в 1-й особі однини: водити — воджу, водиш, водить, водимо, водите, водять; їздити — їжджу, їздиш, їздить, їздимо, їздите, їздять; чистити — чищу, чистиш, чис­тить, чистимо, чистите, чистять; гуркотіти — гуркочу, гур­котиш, гуркотить, гуркотимо, гуркотите, гуркотять.

У дієслові бігти чергування г — ж відбувається в усіх осо­бах: біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите, біжать.

У дієсловах II дієвідміни, основа яких закінчується на губ­ний звук, у 1-й особі однини і 3-й особі множини перед закінченням з'являється м'який л': ловити — ловлю, ловиш, ловить, ловимо, ловите, ловлять; ломити — ломлю... ломлять;

робити — роблю... роблять; кропити — кроплю... кроплять; гра­фити — графлю... графлять.

Якщо звук л з'являється в дієсловах І дієвідміни, то він зберігається в усіх особах: сипати — сиплю, сиплеш, сипле, сиплемо, сиплете, сиплють.

Крім того, основи дієслів I дієвідміни порівняно з основа- ми інфінітива (неозначеної форми) зазнають таких змін:

а) суфікс -ува- змінюється на -уй-: будувати — будуй-у (-еш, -уть), працювати — працюй-у (-еш, -уть); а також
у слові кувати — куй-у {-еш, -уть);

б) у дієсловах із суфіксами -а-, -і-, які не випадають, перед закінченням з'являється звук й: бувати — бувай-у
(-еш, -уть), бажати — бажай-у (-еш, -уть), радіти —радій-у (-еш, -уть); у дієсловах давати, ставати суфікс
-ва- замінюється на -й: дай-у (-еш, -уть), стай-у (-еш, -уть); а також можливі два варіанти: плескати — плешу
(-еш, -уть) і плескаю; стругати — стружу (-еш, -уть) і стругаю;

в) у дієсловах, основа яких закінчується кореневим и, перед закінченням з'являється й: мити — мий-у (-еш,
-уть), шити — ший-у (-еш, -уть), вити (видавати звуки) — вий-у (-еш, -уть); у кількох дієсловах корене­
вий и змінюється на й: бити — бй-у (-еш, -уть, на письмі: б'ю, б'єш і т. д.), пити — пй-у (-еш, -уть),
вити (сплітати, скручувати) — вй-у (-еш, -уть), лити — л'л'-у (-еш, -уть);

г) у кількох дієсловах в основі з'являється або зникає звук є: брати — беру, прати — перу, стерти — зітру, підперти — підіпру;

г) змінюються основи в дієсловах гнати — жену, слати (посилати) — шлю, слати (стелити) — стелю, молоти — мелю, сісти — сяду, іти — іду, їхати — їду, жити — живу, дути — дму (і дую), зняти — зніму, взяти — візьму, жати — жму (тисну) і жну (зрізую стебла), м 'я-ти — мну, тяти — тну, почати — почну, клясти — кляну (рідко клену), прип'яти (також прип'ясти, припнути) — припну, стати — стану, зів 'яти (і зів 'янути) — зів 'яну; змінюються основи й у дієсловах на -сти, у яких звук с походить від д або т: вести — веду, цвісти — цвіту.

Творення складної і складеної форм майбутнього часу

Складна (синтетична) форма майбутнього часу (недокона-ного виду) утворюється додаванням особових форм дієслова (й)няти до неозначеної форми дієслова недоконаного виду (дієслово йняти збереглося лише у вислові я не йму віри, ти не ймеш віри і т. д.):

Тому в цій формі після т перед м завжди пишеться буква и (кінцевий голосний неозначеної форми дієслова).

Складена (аналітична) форма майбутнього часу (недоко­наного виду) утворюється поєднанням особових форм діє­слова бути з неозначеною формою дієслова недоконаного виду:

Складна і складена форми майбутнього часу мають одна­кове значення. їх нерідко вживають упереміш, аби уникнути одноманітності: Україно!Доки жити буду, доти відкриватиму-тебе (В. Симоненко).

Творення форм наказового способу

Спеціальні форми наказового способу є лише для 2-ї особи однини (зроби) та 1-ї і 2-ї осіб множини (зробімо, зробіть).

Наказовий спосіб для 1-ї і 3-ї осіб однини та 3-ї особи множини твориться додаванням до дієслова в теперішньому часі або в майбутньому часі доконаного виду частки хай (не­хай): хай зроблю, хай зробить, хай зроблять.

Спеціальні форми наказового способу утворюються від основи теперішнього часу.

Для цього від 3-ї особи однини відкидаємо закінчення -є або -ить (пиш-е, підкреслить, сяд-е, стан-е, поміркуй-е, пробачить тощо), потім:

а) під наголосом та після збігу приголосних додаємо осо­бові закінчення -и, -імо, -іть: пиши, пишімо, пишіть; підкресли, підкреслімо, підкресліть; ці закінчення зберігаються й тоді, коли префікс ви- перетягує на себе наголос: випиши, випишімо, випишіть;

б) у решті випадків кінцеві зубні приголосні основи по­м'якшуємо, інші — не пом'якшуємо і в 1-й особі множини додаємо закінчення -мо, а в 2-й — закінчення ' -те: сядь, сядьмо, сядьте; стань, станьмо, станьте; поміркуй, поміркуймо, поміркуйте; пробач, пробачмо, ї, пробачте.

Отже, у наказовому способі дієслова мають такі закінчення:

Дієслова пити, бити, вити, лити в наказовому способі збе­рігають кореневий голосний и: пий, бий, вий, лий. Дієслово їсти має такі форми наказового способу: їж, їжмо, їжте; тут відбулося чергування звука д (їда) із звуком ж (як у випадку завадити — заважати).

Форми наказового способу на зразок ходім, ходімте, да­вайте підемо (замість: ходімо), ідіте (замість: ідіть) не є нор­мативними, вони допустимі лише в розмовному стилі.

Форма 2-ї особи множини наказового способу вживається в разі ввічливого звертання до однієї особи: Не плачте, мамо, не треба (А. Малишко).

При наказовому способі, як правило, вживається звертан­ня: Зеленійте, домі і лужечки, і, орли, здіймайтесь ув імлі, розливайтесь, круті бережечки, по вкраїнській молодій землі! (А. Малишко).

Різних відтінків значенню наказового способу надає вид дієслова. Наказ чи прохання, висловлені дієсловом недоконаного виду, звучать не так категорично, як ті ж наказ чи про­хання, передані формою доконаного виду: заходьте і зайдіть, сідайте і сядьте.

Наказові надають відтінку інтимності частки -но, -бо, які пишуться через дефіс: іди-но, розкажи-но, послухай-бо, зачекайте-бо.