Українські писанки

Українські писанки - це шедеври мініатюр­ного живопису, це, передусім, твори мистец­тва, а не предмет повсякденного побуту. І пер­ше визнання цього унікального українського мистецтва прийшло від визначного україн­ського антрополога Федора Вовка на III Ар­хеологічному з'їзді у Києві в 1874 році. 

У своїй доповіді він звернув увагу на важливе значення писанкових узорів при вивченні ук­раїнського народного орнаменту. Цікавила­ся писанками Олена Пчілка - мати Лесі Ук­раїнки. Вона зібрала цілу колекцію і в аль­бомі "Український народний орнамент" (1876 р.) підкреслила витонченість рослинного орнамен­ту. Це була праця про писанки Волині.

У 878 році в Києві вийшов перший випуск альбому вишивок, тканин і писанок під назвою "Южно-русский орнамент", автором якого була Пелагея Литвинова. У вступному слові коротко було пояснено воскову техніку розпису і фарби.

У 70-х роках XIX століття виникло заці­кавлення писанковим мистецтвом на захід­них землях України. Польський етнограф Ос-кар Кольберг згадує про першу етнографічну виставку в Коломиї 1882 року, де він був членом виставкового комітету. Тоді було показано понад 800 писанок, він подав їх назви й описав узори.

Цікавились українськими писанками й ін­ші країни Європи. Чеський письменник Франц Ржегоржа закликав в українській пресі при­силати писанки для Промислового музею в Празі. У 1894 році на форумі Берлінського товариства антропології, етнології і старовин­ної історії виступав др. Вайсенберг з Одеси з доповіддю "Южно-русские пасхальньїе яйца".

У 1887 році почалось збирання писанок для музею Катерини Скаржинської в Лубнах на Полтавщині. Була складена програма з 10 пунктів й опублікована в кількох газетах і журналах. Збірка дійшла до близько 3000 писанок. Вирішено було опрацювати їх і надрукувати в альбомі. Перший випуск під заголовком "Опис колекції народних писа­нок" вийшов у Москві в 1889 році. Вступну статтю написав завідуючий збіркою писанок С.Кульжинський. Найбільший розділ - це ка­талог 2219 писанок. Кожна з них мала поряд­кове число, місце походження, рік, назву і від кого одержано. Доповненням були 45 таблиць, на котрих всі писанки були зама льовані. Другий випуск мав вийти в 1900 ро­ці, але з невідомих причин не був виданий.

С.Кульжинський у розділі "Про походжен­ня писанкового орнаменту писав: "... тільки писанки можуть розказати нам про те, по що мовчить народна пам'ять. Орнаменти і їх географічне поширення є ключем до тої див­ної загадки, котру кожної весни задають нам неграмотні жінки і сільські маляри, розпису­ючи сотні і тисячі різнокольорових писанок взорами, повними глибокого, але давно за­бутого змісту. Ми не пробуємо відповісти на цю трудну загадку. Ми хочемо лише поділи­тися з читачами тими першими кроками, котрі ми зробили в тому напрямі з надією, що вони пригодяться  дослідникові".

Микола Сумцов, професор-етнограф з Харкова, у 1888 році надрукував у кількох жур­налах заклик і програму з 8 пунктів про зби­рання інформації про писанки. Отримав по­над 250 писанок з 8 губерній, опрацював ма­теріал і в 1891 році видав його під заго­ловком "писанки". Жодних малюнків писа­нок там не було. Свою збірку М.Сумцов передав до музею Харківського університету і дуже хотів, "... щоб наша інтелігенція і лю­ди науки звернули увагу на вигасаючий звичай виготовлення писанок. Зібрали те, що ще можна зібрати і продовжили мою працю на основі нового матеріалу".

Польські дослідники Вольський і Довугід на заклик збирати писанки й інформацію про них під кінець 1890 року одержали 2800 писанок і 220 відповідей. З українських зе­мель вони отримали більше, ніж з польських - 23 повіти з Волинської, Подільської і Хер­сонської губерній. Планували опрацювати цей матеріал і видати монографію, яка на жаль, не вийшла. Що сталось, не відомо.

На переломі ХІХ-ХХ століть широке за­цікавлення писанками було і в Східній Га­личині. Шкільний інспектор Броніслав Сокальський, описуючи Сокальський повіт, ба­гато уваги приділив Великодню і писанкам. Другим дослідником був Францішек Крчек (чех), який у 1898 році видав у Львові "Пи­санки Галіції". Український історик Мирон Кордуба, опрацювавши власні польові дослі­ди і музейні збірки у Львові, видав книгу "Пи­санки на Галицькій Волині" (1899 р.). Найбіль­ше уваги приділено писанковому орнаменту.

У 1904 році у Львові вийшла монументаль­на праця В.Шухевича "Гуцульщина", де є розділ про писанки з поданням місцевих звичаїв. Сюди долучені таблиці зі схемами 36 писанок і назвами, дві таблиці з 18 пи­санками у кольорах.

Великою подією була Кустарно-Промислова виставка, яку організував на початку XX століття у Києві український археолог, зна­вець і любитель писанок М.Біляшівський. Це була виставка народного мистецтва, в тому числі і писанок, яких було показано аж 6000!

У 1925 році вийшла книга археолога В.Щербаківського "Основні елементи орнаментації українських писанок і їхнє походження", в якій автор доводив винятковість стилю писанкового орнаменту від орнаментів, що зустрічаються в різьбі по дереву, вишивках, килимах, кераміці. Через 2 роки у Харкові була надрукована розвідка професора С.Таранущенка "Українські писанки як пам'ятка народного малярства".

На західно-українських землях, що належа­ли Польщі, дослідження писанкового орнамен­ту проводила Ірина Гургула. її нариси друку­валися в жіночому журналі "Нова хата" у 20-х роках XX століття, а праця "Писанки Схід­ної Галичини і Буковини в збірці Національ­ного музею у Львові" вийшла у 1929 році.

Писанкової теми торкалися мистецтвозна­вець Д.Горняткевич, М.Скорик ("Бойківські писанки"), який у 40-х роках XX століття був працівником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії у Львові. Архітектор В.Сіцинський (син подільського історика Ю.Сіцинського) у воєнні роки ви­дав у Лейпцигу альбом "Українське ужитко­ве мистецтво, в якому було 3 таблиці писан­кових узорів з різних регіонів України. Ра­зом 88 узорів. Цей альбом був джерелом, яким могли користуватися писанкарі в діаспорі.

У 1969 році в Києві вийшов альбом Бреста Біняшевського "Українські писанки". З 60-х років час від часу друкувалися розвідки про писанки в журналі "Народна творчість та етнографія".

А що відомо про подільську писанку? Цікаві записи залишили нам Ю.Сіцинський, К.Широцький, О.Воропай. В описі писанок Лубенського музею КСкаржинської найшир-ше було представлене Поділля - 770 взірців з 2219. Подільський історик, археолог, етно­граф Ю.Сіцинський був активним збирачем старожитностей. Завдяки йому 1890 року в Кам'янці-Подільському було створено му­зей "Древнехранилище Подольского епархи-ального комитета", який він очолював до 1922 року. Тут зберігалося 550 зразків писа­нок. Відомо, що кожна писанка має свою символіку. На Східному Поділлі їм прита­манна червоно-чорна гама кольорів, писанки ж Західного Поділля відрізняються своєрід­ністю малюнків. Переважають тут солярні, космічні символи: "берегиня", "княгиня", "кру­торога", "зірчаста".

Дуже цікавою є стаття подільського мистец­твознавця К.Широцького "Риси античного та давньохристиянського живопису на укра­їнських писанках", надрукована в 1909 році ("Православная Подолия", № 15-18), в якій він демонструє широке і вільне тлумачення понять "вплив" і "подібність", аналізує сю­жети по групах, вводить у науковий обіг на­родну термінологію. Це один з найповніших описів, поширених в українському писан-карстві орнаментальних мотивів, обминути які не має права жоден з дослідників даної теми.

Краєзнавець, етнограф і музеєзнавець По­ділля У.Зборовський у 1902 році писав: "По красоте и оригинальности и по богатству мотивов первое место занимают южно-русские писанки, й между ними особенно подольские..." (Подольские епархиальньїе ведомости» № 15, ст. «Кое-что о писанках»).

Відома стаття Ю.Сіцинського "Пасхальньіе писанки» («Подольские епархиальные ведомости», 1899, № 15), в якій автор роз­повідає про обряди і повір'я при виготовлен­ні писанок подолянами, про орнаментацію писанок, зазначає, що кольори на них часто створюють незвичайну красу, а археологи навіть бачать подібність розписаних пасхаль­них яєць з давньовізантійськими, що зустрі­чаються в розписах храмів, у заставках ста­рих рукописів.

Звертає увагу на писанки і А.Зарембовський - український і російський етнограф, який у 20-і роки XX століття за завданням російського етнографічного відділу у Ленін­граді брав участь в експедиції по вивченню побуту, народного мистецтва на Поділлі. Його невелика праця під назвою "Народное искусство подольских украинцев" була вид­рукувана в 1928 році.

Не перевелися на Поділлі талановиті люди і сьогодні, не перевелися справжні носії української культури. Розписує і досліджує подільську писанку В.Іллінський. Він видав невеличку книжечку "Українська писанка" (Хмельницький, 1992 р.), в якій простежуєть­ся не лише історія писанкарства в Україні, але й способи розписування великодніх яєць, зразки традиційних візерунків.

З 1995 року досліджує, відроджує та про­пагує подільську писанку колись викладач, а нині - директор Кам'янець-Подільської ху­дожньої школи Т. Щербина. Вона викори­стовує традиційну орнаментику, створює авторські варіанти.

Дряпанки - це рідкісний вид писанки, древніший за розписування воском. Це зафарбоване в один колір куряче яйце, на якому видряпано певний узор.

Взагалі писанки - явище глибоко націо­нальне, воно є вираженням поетичного сві­тогляду українців, їхньої високої духовності, філософського сприймання дійсності, опти­містичного світобачення і... безмежної твор­чої уяви. "Писанка - це неповторне багат­ство... Його треба берегти, як безцінний скарб. Нам слід пишатися ним перед усім світом!" (О.Довженко).