Козацький прапор

Про те, що українське козацтво вважало за свій головний колір червоний (малиновий), свідчить багато історичних джерел. 

Гей там, на горі, Січ іде.

Малиновий стяг несе.

Цими рядками з народної пісні навічно вкарбовано в нашу історичну пам’ять символ Війська Запорозького, символ української державності в часи Гетьманщини. Найбільшою святинею запорожців XVI—XVII століть була корогва червона із зображенням білого архістратига Михаїла — покровителя козацтва. За цим прапором завжди несли ще один, червоний — із зображенням герба того чи іншого гетьмана. Це, зокрема, засвідчує опис козацького війська під Львовом від 1655 року. З червоним прапором Богдан Хмельницький зустрічав польських комісарів під Переяславом узимку 1649 року.

Один із козацьких прапорів

Відомі нам описи козацьких прапорів підтверджують схильність запорожців до червоного кольору, йдеться, зокрема, про знамена Київського та Чернігівського козацьких полків 1651 року, прапори останньої Січі, зруйнованої 1775 року за наказом Катерини II, а також знамена слобідських козацьких полків — Сумського, Охтирського, Харківського, Ізюмського, Острогозького. На це звертає увагу й усна народна творчість, а також поезія Великого Кобзаря.

Найпоширеніший вид козацьких прапорів

І коли Шевченкову труну вранці 8 травня 1861 року приготували в далеку дорогу на дніпровські береги, і петербурзькі українці зрозуміли, що вони навік прощаються з велетом духу, могила котрого була їм підтримкою в чужій стороні, піднявся над велелюдним натовпом Пантелеймон Куліш і проголосив:

«Що ж це, батьку Тарасе, ти від’їжджаєш на Україну без червоної китайки, заслуги козацької? Чим же ти нижчий від тих козацьких лицарів, що червоною китайкою вкривалися, заслугою козацькою пишалися? Ні один предок твій не сходив з цього світу без цієї останньої честі. Чи вже ж ти чужим-чуженицею вмер на чужині? Що ж про нас скажуть на Україні, як ми тебе вирядимо непокритого червоною китайкою?.. Скажуть, що й ми такі перевертні, як ті дуки, що позабирали козацькі луги і луки… Ні, батьку, ще не попереводилися діти козацькі! Розкиньте ж, небожата, червоний цвіт славетний на чорній сумній домовині Тарасовій! Отепер їдь, Батьку! Нехай земляки знають, що ми тут, у столиці, своєї ста-ровітщини не занедбали».

А далі Куліш сказав:

«З’явися, Батьку, серед рідного краю під своєю червоною китайкою та й згромадь навкруги себе сліпих, глухих і без’язиких, нехай вони із мертвих уст твоїх почують твоє безсмертне слово, та нехай, хоч помиляючися, почнуть говорити не позиченою мовою!..»

Малинові стяги як символ козацької державності масово з’явилися на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції в Петрограді 1917 року, під ними поряд з жовто-блакитними формувалися перші українські національні військові з’єднання. Тобто козацький колір знайшов відображення в символіці нової України, яку на той час репрезентувала Центральна Рада.

Водночас мусимо зазначити, що, починаючи з XVIII століття, все більше козацьких прапорів виготовляєтьея з блакитного полотна, на якому золотою фарбою зображуються хрести, небесні світила, зброя, постаті святих. На лицьовому боці полкових і сотенних прапорів, як правило, — козак із самопалом у золотому чи жовтому шитті на голубому фоні. Це ж стосується й прапорів Запорозької Січі, особливо останнього періоду існування дніпровської вольниці. Зокрема, відомі нам з довоєнної збірки Ермітажу знамена Запорозької Січі, до виготовлення яких причетний останній кошовий Петро Іванович Калнишевський, — жовто-блакитного поєднання кольорів.

Опублікований директором Центрального державного історичного архіву України у Києві Л. З. Гісцовою не відомий досі документ дає підстави заявити про те, що вже в середині XVIII століття на Запорожжі широко використовували жовто-блакитні знамена. Ось ці слова з листа Петра Калнишевського до одного з київських священнослужителів стверджують це: «При сем услужно прошу в Києве, искусных мастерей проискав, подрядить зделать в прилагающуюсь меру войсковое знамя на блакитном канавеце (шовкова тканина — В. С.), в подобие имеющегося при Коше на жолтой материи четвероугольного недавно поновленого знамя (которого Вы довольно знать изволите) со изображением на нем гербов: с одной сторони — святых апостол Петра и Павла, и между имы церквы; з другой — большого орла, а на нем с мечем архистратига Михайла…»

Як бачимо, запорозьке лицарство сприймало національні барви українського народу: жовто-блакитний прапор, як і малиновий, стає символом козацтва.

Козак із самопалом

Коли нова суспільна організація, народжена на дніпровських островах, заявила про себе переможними походами проти турецько-татарської орди в середині XVI століття, подивувавши відвагою своїх рицарів усю тогочасну Європу, вона зажадала і своєї символіки. Що ж стосується появи цього герба в Запорозькій Січі, то відомий нині дослідник національної символіки львів’янин Андрій Гречило вважає, що «вперше постать козака (без мушкета, з самою тільки шаблею) зустрічається на печатці гетьмана Гната Васильовича (1596 р.)».

Всеукраїнське православне братство

Вважаю, є підстава твердити, що у такому вигляді козацький герб існував і раніше. Зокрема, описуючи клейноди, надані польським королем Стефаном Баторієм дніпровській вольниці 1578 року, український літописець Григорій Грабянка зазначає: «Сей напечаті Малороссійской войсковий герб, то єсть вони в колпаку перекривленном, на плечах мушкет, а при боку и козацкий рог с порохом… подан у війско Запорожское гетьманом Малороссийским за кровавые их противу бусурман заслуги на вечные часы».

Крім того, В. В. Грабовецький та В. О. Гавриленко виявили в рукописах Львівської наукової бібліотеки Академії наук України імені В. Стефаника печатку, якою скріплений підпис гетьмана Григорія Лободи 1595 року. Вона кругла, діаметр — 27 міліметрів. Всередині на фігурному, загостреному знизу ренесансному щиті вирізьблено козака у довгому, за коліна, жупані. З-під нього виглядають шаровари й чоботи. Ноги запорожця повернуті вліво, вірогідно його зображено з поворотом ліворуч на три чверті. На лівому плечі — мушкет з широким ложем і коротким стволом, у правиці він тримає навскоси витягнуту з піхов шаблю. Запорожець високий, стрункий, з туго перев’язаним паском і широко розставленими ліктями. Створюється враження, що козак стоїть на урочистій варті чи на бойовому посту.

Така печатка стоїть на універсалі козацького гетьмана Григорія Лободи, датованому 31 серпня 1595 року з Корсуня, зверненому до жителів сіл Кунян і Колоденське, підбурюваних їхніми війтами до спротиву розпорядженням запорожців. Керівник козацького загону в Жорнищах Маско у зв’язку з цим звернувся зі скаргою до гетьмана Лободи, і той одразу ж зажадав від кунянців і колоденців «під срокгим коранем вуйсковим» коритися в усьому козакам Маска, а також допомагати їм «тих зрадників і виновників» — війтів і непокірних міщан піймати, і «не беручи маєтностей їх жадних», доправити останніх до табору запорожців, де перебував сам Лобода.

І хоч у даному випадку скріплений печаткою підпис гетьмана стоїть не на зверненні до сусідніх держав чи, скажімо, уряду Речі Посполитої, проте мусимо зазначити, що її наявність є свідченням відповідного рівня козацької організації, уже немислимої без такого атрибута. При цьому слушним вважаю зауваження Б. Крупицького стосовно того, що, починаючи з 70-х років XVI століття, низове козацтво зі своїм січовим осередком набирається на силі так швидко, що стає організованим і сконсолідованим угрупованням, майже незалежним від влади. І впливовим, додамо, про що свідчать події, які відбувалися власне в Україні. Це засвідчується і наведеним вище розпорядженням гетьмана Лободи.

Козак із самопалом (мушкетом)

Це зображення озброєного запорожця зустрічатиметься на печатках і прапорах дніпровської вольниці аж до зруйнування Катериною II Запорозької Січі 1775 року, залишаючись її основним символом так само, як і козацької держави Гетьманщини, започатої ще у період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького і аж до її ліквідації у 1764 році.

Саме з огляду на це рицар з мушкетом (самопалом) стає загальнонаціональним символом українського народу. Тож не випадково навесні 1917 року ширяться по Україні процеси відродження державності, а відтак постає і питання про створення свого герба. Козацький символ названо в числі перших. Враховувалася, очевидно, думка відомого історика зі Львова Степана Томашівського, котрий, бувши прихильником золотого галицького лева, ще 1912 року писав: «коли поза львом яка инша фігура була ще в княжих часах уживана в характері гербового знаку— (монети, щити, печатки), то не архангел, лише узброєний лицар (первісно може образ самого князя, що прибрав подобу св. Юрія, як він проколює змія). Така фігура знову виступає у галицько-володимирській державі…

Коли б у нас знайшлося більше прихильників гербового дуалізму, то для святої згоди можна було б запропонувати сполуку двох гербів, так що гербовий щит був би постійно поділений на два рівноряди поля. На одне поле прийшов би лев, на друге, на мою думку, належало б поставити зовсім іншу фігуру — козацького запорожця. Він один може стати до конкуренції зі львом, не лише тому, що він був уживаний постійно козацькою Україною від XVI в., отже ледви молодший від архангела; не лише тому, що в Народної Республіки. нім слідне продовження традиції старокняжого лицаря; ще більше тому, що козаччина була зав’язком відродження давньої української ідеї. Отже, якщо дуалізм, то — лев і запорожець».

Печатка Української Народної Республіки

На початку 1918 року, коли питання про герб4 вже проголошеної Української Народної Республіки стояло гостро, пріоритет козака із самопалом обстоювався й на сторінках часопису «Наше минуле». Він, указувалося в спеціальній публікації, «безумовно плід творчості нашого народу, і між гербами інших народів і держав нема йому подібного… До того ж, образ козака — твір пишного, блискучого періоду нашої історії, подарувавшего народові нашому і історії славу і безсмертя. Він є гербом того періоду нашої історії, коли весь загал народу пробудився від буденного життя і станув до боротьби в обороні своєї національної незалежності».

До речі, відомий історик В. Модзолевський і графік Г. Нарбут також схилялися до того, що саме цей символ «більш усього має за собою права з історичного боку, як гербова емблема,— золотий (жовтий) козак з рушницею на блакитному полі. А позаяк кожен герб може мати, крім щита, ще й нашоломник, то для нього можна вжити гербовий знак князя Володимира».

Такий державний знак, до слова, був підготовлений у період правління гетьмана Павла Скоропадського, хоча головним гербовим символом України й залишався тризуб.

Цікаво додати: нині козак із самопалом з’явився на корогві Українського православного братства, яке вийшло з нею 26 квітня 1990 року на молебен, при урочений до четвертої річниці чорнобильської катастрофи, що відбувся на площі Богдана Хмельницького у Києві.