Цитати про тривогу від видатних українців відображають глибоке розуміння людських емоцій, надаючи розраду та натхнення у моменти внутрішньої боротьби, що робить їх актуальними для сучасного світу.
Тарас Шевченко у своїх поезіях писав: "Тривога серце рве, та віра його лікує", підкреслюючи, що навіть у найтяжчих переживаннях є надія на подолання. Іван Франко, аналізуючи складність людської душі, зауважував: "Тривога – це шепіт душі, що кличе до дії", спонукаючи бачити в ній стимул для змін і боротьби. Леся Українка, попри власні страждання, додавала: "Тривога – як тінь, та світло розганяє її", наголошуючи на силі духу, що здатна подолати темні думки. Ці цитати, зібрані на нашому сайті, допомагають впоратися з тривогою й знайти внутрішній спокій, коли світ стикається з численними викликами.
- І тепер я розбитеє
Серце ядом гою,
І не плачу, й не співаю,
А вию совою.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Три літа", 1845 - І пустота безмірна, щогодинна,
вже цілий світ береться осягти.
Як жить мені, якщо я ще людина?
Якщо мені від себе не втекти?
Григорій ЧУБАЙ "Вертеп", 1968 - І, здається, молодому
Нічого б журиться,
А прийдеться молодому
З журби утопиться.
Народна пісня - А то горе, що душа — наче птиця без крил хоче піднятися над землею, а туча до землі й пригнітає.
Пантелеймон КУЛІШ "Листи", 1856 - Але минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить.
Леся УКРАЇНКА "Лісова пісня", 1911 - Ах ти, тоска проклята! О докучлива печаль!
Гризеш мене ізмлада, як моль плаття, як ржа сталь.
Григорій СКОВОРОДА "Ах ти, тоска проклята!", 1760-і рр. - Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Василь СИМОНЕНКО "Дід умер", 1962 - Бистра річка — життя моє,
Широка-глибока...
Плавле-тоне на тій річці
Душа одинока.
Пантелеймон КУЛІШ "Родина єдина", 1862 - Вирве ми серденько.
Маркіян ШАШКЕВИЧ "Розпука", 1837 - Вниз котиться мій віз. Пов'яли квіти,
Літа на душу накладають пута.
Іван ФРАНКО "Поет мовить", 1898 - Гей, над дорогою стоїть верба,
Дзвінкі дощові струни ловить,
Все вітами хитає, наче сумно мовить:
Журба, журба...
Отак роки, отак без краю
На струнах Вічності перебираю
Я, одинокая верба.
Павло ТИЧИНА "Квітчастий луг...", 1915 - За що, Боже, на сім світі
Я так погибаю?
Ані живу, сиротина,
Ані умираю.
Сидір ВОРОБКЕВИЧ "Марно вік мій...", 1865 - Коли німують людські живі душі,
тоді і роси кам'яніють на зелі,
а очі в молоді, немов од суші,
мертвіють, облітають навесні.
Тодось ОСЬМАЧКА "Сонет", 1929 - Край світу проруб. Тиша довсібіч.
Усесвіт твій німує і німіє,
і сонце, в душу світячи, не гріє:
в змертвілих лицях — відумерла ніч.
Василь СТУС "Стань і вдивляйся...", 1977 - Кружляє світ. Мовчить, як треба крику,
і правда топиться в брехні чи не щодня...
Невже і я впаду в нього і зникну
безболісно, безлико, навмання?
Григорій ЧУБАЙ "Вертеп", 1968 - Листя пада, мов золото,
Крок дзвенить насторожено...
Я надвоє розколотий,
Я стократ розтривожений.
Михайло СИТНИК "Осінь", 1946 - Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Тарас ШЕВЧЕНКО "Минають дні, минають ночі...", 1845 - Мряка на землю упала,
Місяця ж більш не діждати!
Темно й на серденьку стало...
Час мені, мабуть, до хати!
Василь МОВА "На прогулянках", 1887 - Не спиться... Знов чорнії думи
Обсіли, мов галич, мене...
Михайло СТАРИЦЬКИЙ "Не спиться", 1902 - Неси ж мене. коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
Іван ФРАНКО "Безмежнеє поле в сніжному завою...". 1896 - О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Іван ФРАНКО "Чого являєшся мені...", 1896 - Обгорта мене туга, болить голова,
Стіни й стеля гнітять, мов темниця...
Де ж ви, де, мої щирі, одважні слова?
Де поділась моя чарівниця,
Молода моя муза, і горда, й смутна,
Жалібниця-порадниця тиха?
Леся УКРАЇНКА "З пропащих років", 1897 - Облягла душу ніч — непрозора страшна,
Нема шляху з німої пустині.
Павло ГРАБОВСЬКИЙ "Ніч".1896 - Ой згадай мене, моя стара нене,
як сядеш увечері їсти:
— Десь моя дитина на чужій стороні,
да нема од неї вісти.
Історична пісня - Ой не шуми, луже, з дібровою дуже,
Не завдавай серцю жалю, бо я в чужім краю.
Ой я в чужім краю, як на пожарині, —
Ніхто мене не пригорне при лихій годині.
Бурлацька пісня - Ой люлі, люлі, химерний смутку!
Шепоче вільха і верболіз.
Задума квилить, шовкові вії
Срібляться ясним брильянтом сліз.
Петро Карманський "Ой люлі, смутку!", 1906 - Повстала туга, сном важким приспана,
Повстала велетом і досягла до хмар,
Жаль запалав, прибоєм океана
Загомонів його страшний пожар.
Леся УКРАЇНКА "...Порвалася нескінчена розмова", 1898 - Прибудь до мене,
Одвідай мене,
Бездольную,
Й безродную,
Й безплеменную,
На чужій чужині
При нещасній моїй хуртовині.
"Дума про сестру та брата" - Приступи, подивись і на путь мене справ,
Роз'ясни мені хвилі тривоги!
Я втомився, охляв, серед шляху пристав
І тривожно шукаю дороги.
Петро Карманський "Як побачиш сліпця...", 1906 - Розжалобилася душа
У смутках непомірних,
Що збулась радості життя
І що опущена сама
Йде по полях безмірних.
Богдан ЛЕПКИЙ "Finalе", 1902 - Розпука крає
Серце на дні...
Зіронька сяє,
Та не мені.
Павло ГРАБОВСЬКИЙ "Пролісок", 1894 - Світ заговорив про покинутість людини, про тривогу, як її основне почування, про тривогу, як про праматерію душі.
Микола Шлемкевич "Загублена українська людина", 1954 - Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить,
Як серце застогне і гірко заплаче,
І дуже без щастя воно защемить?
Олександр Афанасьєв-Чужбинський "Є. П. Гребінці", 1841 - Стороною дощі йдуть,
А долом туман.
А на моїм серденьку
Журба та й печаль.
Народна пісня Мислі мої, мислі,
Докупи ся зійшли,
На серденьку стали,
Спатоньки не дали. - Такий я ніжний, такий тривожний,
моя осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
реве й ґуля...
Володимир СОСЮРА "Такий я ніжний, такий тривожний...", 1928 - Темна ніч, вітрець тихесенький
Зашумів в моїм вікні;
Дощик капає дрібнесенький,
В серце падає мені.
Павло ГРАБОВСЬКИЙ "Темна ніч...", 1900 - Ти зозуле сивенькая,
Закуй ми сумненько,
Най розпука та й лютая - У безкрай, далечінь-дорогу
надломлено я закричу
про самоту і про тривогу,
про дні, яких я не лічу,
про дивовижну німоту
без слів та звуків,
про нечулу
німу, глуху, пусту, пусту —
що серце далечі жахнулось.
Оксана Лятуринська "У безкрай, далечінь-дорогу...", 1955 - Ходжу-блуджу по городу
Великому, великому.
Одкрив би я своє серце,
Та нікому, та нікому.
Пантелеймон КУЛІШ "Люлі-люлі", 1861 - Холодна тиша. Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася,
Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
Володимир СВІДЗИНСЬКИЙ "Холодна тиша", 1932 - Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.
Леся УКРАЇНКА "Горить моє серце, його запалила...", 1893 - Хотіла б я уплисти за водою,
немов Офелія, уквітчана, безумна.
Леся УКРАЇНКА "Ритми", 1900 - Чорна нічко, заглуши
Всі страждання на душі.
Григорій ЧУПРИНКА "Ніч", 1918 - Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Тарас ШЕВЧЕНКО "Я не нездужаю, нівроку...", 1858 - Я сьогодні в тузі, в горі,
Мов у тяжкім сні, —
Отруїли ясні зорі
Серденько мені.
Леся УКРАЇНКА "Зоряне небо", 1893 - Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло,
Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,
І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло...
Микола ВОРОНИЙ "Vae victis", 1904 - Я ввечері цілую рожу
І кличу сум.
Чому, чому я жить не можу
Та сам, без дум?
Павло ТИЧИНА "Гаптує дівчина...", 1914 - Я знов один, я знов один
Ніхто питать мене не стане,
Ніхто питать мене не стане,
Ніхто у душу не загляне —
Я знов один.
Микола ФІЛЯНСЬКИЙ "Я знов один", 1917 - Я вже не можу словом. Тишина,
Мов реквієм, відлунює у скроні,
І мертвим птахом падає в долоні
Моє замерзле слово. Тишина.
Мойсей Фішбейн "Зречення митця", 1984 - Як пес голодний, кинутий і гнаний,
Блукаю я по вулицях чужих...
Олександр ОЛЕСЬ "Як пес голодний, кинутий і гнаний...", 1926 - Як списаний папір сумного дня,
Упала ніч, мов кропля атраменту,
І ти ідеш у темінь навмання,
Розбитий і знівечений дощенту.
Михайло СИТНИК "Ніч", 1956
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Цитати, Цитати про, культура.