Аконіт бородатий — Aconitum barbatum Pers.
Батьківщина — південь Сибіру, північна частина Монголії, північний схід Китаю. Рослина багаторічна, кореневищна, до 120 см заввишки. Квітки сірчано-жовті, зібрані в гроновидні суцвіття до 25 см завдовжки. Цвіте в липні 25-30 днів. У культурі з 1886 року.В Європі в античні часи і в Середньовіччя аконіт був відомий лише як отрута. У 1762 р. Антоні Штерк, придворний лікар австрійського імператора, перевірив дію аконіта на собі й своїх помічників, а потім став використовувати аконіт в лікувальних цілях. З тих пір аконіт стали застосовувати в Європі при різних хвороби людини і тварин. На честь Штерка одна з поширених в садовій культурі видів аконіта був названий його ім'ям. В початку XIX ст. аконіти як найбільш відомі отруйні та лікарські рослини одними з перших були піддані хімічним дослідженням. У 1811 р. з дикорослих європейських аконітов був отриманий алкалоїд аконітін.
Алкалоїди — основні діючі речовини всіх аконітов. В Державної фармакопеї СРСР VIII видання був включений дуже отруйний аконіт Джунгарський (A. soongaricum), як джерело сировини для отримання лікарських препаратів. І зараз у нашій країні з номенклатури наукової медицини виключені сировина і препарати всіх видів аконіта. Народна медицина застосовує аконіт виключно як зовнішній засіб, в основному болезаспокійливе. У гомеопатії аконіт завжди вважався одним з найбільш важливих лікарських засобів.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Рослини, Аконіт, культура.