Тризуб

Відтоді, як людина усвідомила себе, вона прагнула самовираження. Один з його проявів — символи. Скажімо, східні слов’яни в період родоплемінного ладу, щоб вирізнити роди, а потім окремі знатні родини, використовували хрестики, ромби, кола, квадрати. Дещо пізніше — зображення півмісяця, зірки, квітки, зброї, звірів та птахів.

А коли почали відособлюватися общини і сім’ї, родові емблеми спочатку перетворюються на сімейні, а згодом і на особисті, що супроводило перехід до общинної, а потім і до приватної власності. Тож з початком феодальної формації в суспільстві й закріпленням права приватної власності система знаків набуває значного поширення. Особливо це стосується тих, що ставляться для означення, скажімо, засобів праці, побутових речей. Передусім, такі знаки обрали для себе ремісники, купці. Останні, наприклад, щоб відрізнити свій товар від товару інших торгових людей, ставили знаки на круги воску. То було свого роду тавро. Ним користувалися і ювеліри для позначень виготовлених прикрас, гончарі та інші ремісники.

Торкнувся цей процес і сільського населення. Тут знаком власності таврують худобу, знаряддя праці, бортні дерева тощо. А мисливці ставлять свої тавра на шкурках звірів, які здають замість податку.

Тризуб на цеглі, з якої зводили Десятинну церкву в Києві.

Ці знаки у вигляді «рубежів», «курячих ніг», «коліс», «вил» збереглися на багатьох пам’ятках вітчизняної культури. Серед датованих першими століттями нашої ери бачимо іменні знаки боспорських царів (їхня держава знаходилася на території Керченського півострова), в основі яких лежить триденс — тризуб, як назвав його пізніше російський історик М. Карамзін. VI—VIII століть цей знак зустрічається серед археологічних знахідок Перещепинського городища на Полтавщині, Мартинівського на Київщині. Тризубці з древніх поселень засвідчують: задовго до Рюриковича ці символи були знаками родових старійшин чи племінних вождів, тобто можновладців.

У Київській Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Його зображення цього періоду вперше відоме нам на печатці Святослава Ігоревича (загинув 972 року), де чітко вирізняється князівський знак у вигляді сучасної букви «Ш». Згодом його карбують на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича (980—1015), де на одному боці портрет володаря, на другому — тризуб і напис «Володимир на столі, а це його срібло».

Полювання на соколів. З книги Фрідріха ІІ

Однак не тільки на монетах бачимо знак. Тризубом мічена цегла Десятинної церкви у Києві, плити Успенської церкви у Володимирі-Волинському, зведеної другої половини XI століття, його зображення, як повідомляють зарубіжні українознавці, знайдено на варязькому мечі, у гербі французької королеви Анни, дочки Ярослава Мудрого, а також на надгробку святого Еріка, котрий породичався з династією Володимира Святославовича.

Існує близько сорока версій про походження тризуба. Зокрема, варте уваги твердження дослідників зарубіжних українознавчих центрів, що тризуб, як первісне обожнення рибальського знаряддя, а згодом віднесення його до символу влади, виник, вірогідно, у різних народів і в різні часи незалежно. І це ймовірно, бо сліди тризуба зустрічаються в Скандинавії, Візантії, Греції. Крім згаданих уже знахідок на території України, тризуб виявили під час розкопок древнього городища побіля Новгорода.

До наведеної вище версії про походження тризуба додамо й такі: уособлення трьох природних стихій — повітря, води та землі, зображення атакуючого сокола. Останнє, наприклад, пов’язане з Київською Руссю. Академік Б. О. Рибаков, скажімо, вважає, що підвіски з тризубом могли бути знаками князівської адміністрації за типом татарських. Необхідно підкреслити й таке: тризуб, що зустрічається на підвісках, виявлених у Новгороді, в багатьох деталях збігається із зображенням знаків на срібних монетах князя Володимира. Крім того, підвіски з тризубом і ускладненим орнаментом виявили під час розкопок у Києві, Білгороді, Новгороді.

Герб Лохвиці. Перша половина 17 століття.

Тризубом, як знаком князівської власності Рюриковичів, широко користувалися у державному житті Київської Русі — зображали на печатках, якими скріплювалися міжнародні договори, і на князівських товарах, що відправлялися на продаж за кордон. Крім того, виконані в бронзі або сріблі, тризуби прикрашали паски дружинників князівського війська, його зброю, знамена. Наприклад, на малюнку з відомого болгарського рукопису «Хроніка Манасії» (XIV століття) зображено дружинників князя Святослава під Доростолом з прапорами, на вершку древків — тризубець. Не обходилося без тризуба, коли мітили князівське майно, зокрема коней, про що згадується в «Руській правді»: «А за княжь конь, иже той с пятной,— 3 гривни». «Пятна», до речі, як і «знамена»,— тогочасні знаки власності.

Герб Остра. 60-ті роки 17 століття.

Відомий історик Михайло Грушевський пояснює походження тризуба так: «Що представляє сей знак? Про се робилися ріжні здогади — тому що сей знак, як то бувало з такими старинними знаками, дуже стилізований, себто реальний образ предмета, котрий він представляє, дуже змінений для того, щоб фігура мала більш декоративний, рисунковий, візерунковий характер.

З ріжних об’яснень я вважаю найбільш вірним те, що се вершок булави, чи як то називають французи, «начальницької палиці», знаки власти старшини. Такі палиці річ дуже стара, вершки чи головки таких палиць встрічаються у знахідках кам’яної доби, коли люди ще не вживали металів. З таких палиць розвинулися потім наші булави, пірначі, чи-кани — знаки власти ріжної старшини. Головку такого пірнача представляє Володимирів знак… Головне те, що се оздоба питоменна, не запозичена, не видумана, а зв’язана з нашою тисячолітньою державою, політичною і культурною історією».

По смерті Володимира Святославовича знаки тризуба ще довго зберігалися на монетах великого князя Святополка (1015—1019), Ярослава Мудрого (1019—1054), а в синів останнього вже бачимо в ужитку двозуб.

Великий князь Володимир Мономах (1113—1125) повертає із забуття тризуб Володимира Святославовича. Але з початком феодальної роздрібненості Русі цей знак поступово витісняється з життя Київської держави.

Водночас наголосимо, що тризуб зникає на наших землях аж до 1918 року, але не повсюдно. Його мав на своїй печатці першої половини XIV століття удільний князь Данило Дмитрович (спадкоємець Данила Галицького), що був родоначальником династії князів Острозьких. На середньовічних печатках Львова та Станіслава (Івано-Франківськ) бачимо три башти на міських воротах, що безумовно навіяне використанням тризуба. Подібне зображення збереглося й на гербах багатьох міст Лівобережної України аж до XX століття. Зокрема, три вежі мав герб Мглина (нині — Брянська область), Остра, а на гербі Лохвиці — три флюгери.

Отже, ідея зображати триденс обіймала всі землі тогочасної України.
Але справжнє його повернення на українських символах відбувається після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки в листопаді 1917 року. Тоді ж постало питання і про державну символіку України. Були різні пропозиції: архангел Михаїл, козак з самопалом (герб козацької державності), ЗО золотих зірок на синьому тлі (за кількістю історичних земель України), золота літера «У» чи «УНР» на синьому тлі, золотий плуг на такому ж тлі як символ «творчої праці в новій Україні» тощо. Однак після того, як 22 січня 1918 року Четвертим універсалом Центральної Ради проголошується самостійна Українська держава, Михайло Грушевський запропонував узяти за герб УНР знак князівської влади за часів Київської Русі — тризуб, оскільки, вважав він, Українська Народна Республіка — єдина спадкоємиця Русі на право «державного герба».

Тризуб зобразили на малій і великій печатках Центральної Ради, він залишався відзнакою української державності за Гетьманщини П. Скоропадського та Директорії, карбувався на грошових знаках, що їх випускала Центральна Рада. 20—40-х років символікою із зображенням тризуба послуговувалися різні політичні організації Західної України та Північної Буковини.

Нині тризуб — малий герб незалежної України.