Відмінювання іменників

Відмінювання іменників І відміни

Нижче в таблиці подано буквені відмінкові закінчення іменників І відміни. Якщо в різних іменниках тієї самої групи виступають різні закінчення, вони подаються через кому, як, наприклад, у кличному відмінку однини: доле, доню — -є, -ю. Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки, як, наприклад, у родовому відмінку множини: суддів — (-ів). Знаком 0 показано нульове закінчення, як, наприклад, у родовому відмінку множини: весен, думок — 0.

У давальному й місцевому відмінках однини г, к, х, г перед закінченням -і чергуються із з, ц, с, дз: дорога — дорозі, на дорозі; відпустка — відпустці, у відпустці; комаха — комасі, на комасі; ґерлиґа — ґерлидзі, на ґерлидзі.

В орудному відмінку однини всі іменники 1-ї відміни в кінці мають -ю: дорогою, межею, суддею.

У кличному відмінку однини іменники м'якої групи мають звичайно закінчення -є, -є: пісне, земле, душе, Маріє. Лише пестливі назви мають закінчення -ю: бабусю, Марусю, Галю.

У родовому відмінку множини іменники 1-ї відміни мають звичайно нульове закінчення: трава — трав, груша — груш, земля — земель.

Якшо голосні о, є опиняються в закритому складі, то вони нерідко чергуються з і: нога — ніг, корова — корів, підкова — підків, череда — черід, береза — беріз; але: розмова — розмов, загорода — загород, ворона — ворон, оселя — осель, лелека — лелек, мережа — мереж.

Якшо в кінці основи збігаються два приголосні, то між ними може з'являтися вставний о або є: церква — церков, іскра —іскор, сосна — сосон, миска — мисок, сестра — сестер, весна —весен, сім'я — сімей, війна — воєн (але не завжди: вільха —вільх, буква — букв, шахта — шахт, ковдра — ковдр). Причомум'якість кінцевого приголосного основи зберігається: крапля —крапель, постеля — постель, пісня — пісень, сотня — сотень,.гривня — гривень, їдальня — їдалень, вишня — вишень, черешня — черешень, лазня — лазень, бойня — боєнь, робітниця —робітниць; але: буря — бур, зоря — зір.

Кілька іменників у цьому відмінку мають:

а) закінчення -їв: суддів, гайдамаків, теслів, ніздрів, мамів (і мам), бабів (і баб), губів (і губ), легенів (і легень), старостів (у весільному обряді) і старост (керівників); а також прізвища: Журба — Журбів, Чупринка — Чупринків, Нудьга — Вудьгів, Чайка — Чайків, Майборода — Май-
бородів (і Майбород), Сорока — Сороків (і Сорок);

б) закінчення -ей: мишей, вошей (ці два іменники пере йшли з III відміни, у якій таке закінчення закономірне); але в словоформах попадей (від попадя), свиней, статей (без подвоєння т, хоч стаття, статтею і т. д.), породі­ лей (без подвоєння л, хоч породілля, породіллею і т. ін.)
бадей (без подвоєння д, хоч баддя, баддею і т. д.), як і в
словоформах сімей (сім'я), ескадрилей {ескадрилья), ман тилеп {мантилья), дуеней (дуенья), виступає нульове за­кінчення з кінцевим приголосним основи й та встав­ним голосним є (у давнину ці іменники мали звукову форму відповідно [попад'йа], [свин'йа], [стат'йа], [по-род'іл'йа], [бад'йа]).

Іменник вівця в родовому відмінку множини має форму овець, іменники дошка, зморшка — дощок, зморщок.

У знахідному відмінку множини:

а) назви істот мають таку саму форму, як і в родовому відмінку: бачу сестер, дочок, учениць, корів, овець, качок, бджіл, комах, але якщо йдеться про назви тварин (не людей), то може вживатися й форма називного відмінка: бачу корови, вівці, бджоли;

б)назви неістот мають таку саму форму, як і в називному відмінку: бачу книжки, дороги, вишні.

В орудному відмінку множини іменники свиня і сльоза, крім типових форм свинями, сльозами, мають ще форми свинь­ми і слізьми.

Іменник гра в множині має форми з початковим і-: ігри, ігор і т. д.

Іменники людина, дитина, курка, гуска, дівчина вживають­ся тільки в однині. Для вираження значення множини цих понять використовуються множинні однокореневі форми лю­ди, діти, кури, гуси, дівчата.

Відмінювання іменників II відміни чоловічого роду

Нижче в таблиці наведено буквені відмінкові закінчення іменників II відміни чоловічого роду. Через кому подаються різні закінчення в різних іменниках тієї самої групи, як, на­
приклад, у родовому відмінку однини: дуба, лісу —а, -у. Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, як, наприклад, у місцевому відмінку однини: на
коні, на коневі, на коню і / -еві / -ю.

Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки, як, наприклад, у називному відмінку множини: хліба — (-а). Знаком 0 показано нульове закінчення, як, наприклад, у родовому відмінку множини: киян — 0.

У родовому відмінку однини закінчення -а (-я) мають:

а) назви істот: столяра, бригадира, лікаря; Мороза, Борща, Галаса (прізвища); слона, горобця, комара, жука, мікроба;

б) назви чітко окреслених предметів і понять: трамвая, тролейбуса, стола, олівця, портфеля, ключа, лоба, носа, метра, серпня, вівторка, перпендикуляра, атома, електрона;

в) назви населених пунктів: Києва, Херсона, Конотопа, Бок рисполя, Богуслава, Острога, Соколя, Сирця, Лондона, Нью-Йорка (виняток становлять ті складені власні на­зви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Красного Ли­ману, Кам'яного Броду, Часового Яру);

г) назви річок під наголосом: Дніпрй, Дністра, Остра", Хопрй, Пслй; але не під наголосом: Дбну, Бугу, Інгулу, Дунйю;

ґ) іноді, як виняток, назви нечітко окреслених предметів, найчастіше під наголосом та зі суфіксом -к: хліба, вівса, вечора, тягаря, садка, стіжка, гопака, стрибка, ривка.

Усі інші іменники мають звичайно закінчення -у (-ю): шляху, гурту, народу, інституту, будинку, піску, алюмінію, гро­му, гніву, футболу, сну, прогресу, Криму, Подолу.

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, і закінчення -у: листопада (місяць) і листопаду (опадання листя), каменя (шматок породи) і каменю (матері­ал), листа (писаний текст) хлисту (збірне поняття), стола (вид меблів) і столу (поставлена їжа, круглий стіл), до Алжира (міс­то) і до Алжиру (країна).

У деяких випадках паралельно вживаються обидва закін­чення: з двора і з двору, з моста і з мосту.

У давальному відмінку однини:

а) назви істот мають переважно закінчення -ові (тверда група), -еві (м'яка й мішана групи): батькові, синові, мулярові, слюсареві, сторожеві, газетяреві, коневі, горобцеві;

б) назви неістот мають переважно закінчення -у: дубу, столу, мосту, суду, заводу, краю (але може бути також: дубові, заводові, краєві).

Якщо особа називається кількома іменниками, то закінчен­ня, шоб уникнути одноманітності, чергуються: директорові Іва­ну Петровичеві Коваленку, учителеві Ребру або учителю Реброві.

Але тільки закінчення -у мають ті власні назви, у яких є суфікси -ов, -ев, -ін, -ин: Києву, Львову, Харкову, Каневу, Глібо-ву, Щоголеву, Щепкіну, Ковалишину, Пирятину.

У знахідному відмінку однини:

а) назви істот мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу товариша, лікаря, хлопця, кота, шпака, жука;

б) назви неістот мають звичайно таку форму, як у називному відмінку: бачу завод, інститут, папір, алюміній, хліб, Дунай, стіл, олівець, ніж, плуг; але деякі назви неістот, що називають чітко окреслені предмети, частіше мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу стола, олівця, ножа, плуга, дуба, листа, зуба, носа.

В орудному відмінку однини іменники звичайно мають закінчення -ом (тверда група) та -ем (м'яка й мішана групи): сином, мулярам, ковалем, кобзарем, бетонярем, Києвом.

Як виняток, прізвища з прикметниковими суфіксами -ов, -ев та -ін, -ин мають у цьому відмінку закінчення -им: Глібо-вим, Щоголевим, Прокоф 'євим, Ковалишиним, Щепкіним. Але в прізвищах без такого суфікса та в назвах населених пунктів вживається закінчення -ом: Литвином, Волошином, Кармазином, Дарвіном, Чарлі Чапліном; Харковом, Батурином, Черниковом. У місцевому відмінку однини спостерігається така зако­номірність:

а) назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві: при батькові, товаришеві, водієві, на вовкові, коневі, солов'єві;

б) назви неістот із кінцевим -к мають переважно закінчення -у: у ліску, кутку, будинку, полку, літаку, Донецьку, на візку, містку, рушнику, столику, Печерську; а також під наголосом: на шляху, снігу, льоду, у степу, яру, бору, диму, соку, бою, краю (і краї), гаю (і гаї);

в) інші назви неістот мають переважно закінчення -і: на , дивані, возі, автомобілі, заводі, вокзалі, камені, у музеї, лісі, магазині, Києві, Вашингтоні; причому кінцеві г, к, | х перед закінченням -і чергуються із з, ц, с: на порозі, в універмазі, на боці, у русі; назви неістот із прийменником по при позначенні місця мають переважно закінчення -у: по Києву, двору, інституту, світу (і світі), Дніпру {і Дніпрі). У кличному відмінку однини:

а) більшість іменників м'якої групи, іменників твердої групи на -к, іменники мішаної групи на шиплячий та деякі інші мають, як правило, закінчення -у: добродію, вчителю, лікарю, кобзарю, Василю, Юрію, Андрію, Віталію, батьку, братику, соловейку, Петровичу, товаришу, читачу, тату, сину, Стороженку, Олегу (і Олеже);

б) інші іменники мають закінчення -є: брате, хлопче, майстре, голубе, друже, козаче, Іване, Олександре, Петре; зокрема й іменники мішаної групи на -яр: скляре, човняре, школяре.

У звертаннях, що складаються з двох назв, форму клично­го відмінка мають, як правило, обидва слова: пане полковнику, добродію директоре, колего Степане, друже Михайле, Григорію Васильовичу, Ярославе Юрійовичу, Вікторе Васильовичу (хоч пане продавець). Але прізвища звичайно ставляться у формі називного відмінка: добродію Киричук, пане Стороженко (і пане Стороженку).

У називному відмінку множини іменники II відміни чоло­вічого роду відповідно до групи мають закінчення -и або -і (-Ї): професори, столяри, муляри, пращури, батьки, тати (не «тата»), шляхи, пороги (тверда група), пекарі, дні, гаражі, склярі, краї (м'яка й мішана групи).

Як виняток, закінчення -і мають іменники твердої групи комарі, хабарі, звірі, снігурі, друзі, а також пазурі (і пазури).

Закінчення -а мають іменники вуса (і вуси), рукава (часті­ше — рукави), хліба (зернові культури в полі), вівса.

Іменники із суфіксом -ин на позначення одиничності втра­чають цей суфікс: киянин — кияни, громадянин — громадяни, вірменин (і вірмен) — вірмени, татарин — татари (але: осети­ни, грузини, мордвини). Слово хазяїн має дві форми: хазяї («чо­ловіки») і хазяїни («господарі»).

У родовому відмінку множини іменники 11 відміни чо­ловічого роду звичайно мають закінчення -ів: солдатів, пар­тизанів, батьків, татів (не «тат»), кіловатів, омів, грамів, помідорів, кущів, країв.

Нульове закінчення мають ті іменники, які втрачають суфікс -ин: киян, селян, заробітчан, болгар, татар, вірмен (і вір-менів). У іменниках, що не втрачають -ин, виступає закінчен­ня -ів: грузинів, осетинів, мордвинів. Закінчення -ів має також слово хазяїв (і хазяїнів).

Нульове закінчення мають також іменники чобіт, циган і чоловік (у значенні «особи»), але чоловіків (у значенні «люди чоловічої статі»).

Закінчення -ей мають іменники гостей, коней.

В орудному відмінку множини три іменники паралельно із закінченням -ами можуть мати закінчення -ми: кіньми, гість-ми, чобітьми.

У кличному відмінку множини деякі іменники можуть мати закінчення -ове: Прощайте, панове-сватове! (Г. Квітка-Основ'яненко). Гей, братове ж ви мої! (Б. Олійник).

Іменник Господь відмінюється за зразком твердої групи: Господа, Господові і т. д. У непрямих відмінках іменника Ве­ликдень усередині з'являється звук о: Великодня, Великодню і т. д.

Іменник овес у непрямих відмінках має форми з початко­вим ві-: вівса, вівсові і т. д. У називному відмінку множини можливі дві форми: вівса і вівси.

Відмінювання іменників II відміни середнього роду

Нижче в таблиці подано буквені відмінкові закінчення іменників II відміни середнього роду. Через кому подаються різні закінчення в різних іменниках тієї самої групи. Пара­лельні закшчення в тих самих іменниках подано через похилу риску. Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дуж­ки. Знаком 0 показано нульове закінчення.

У давальному відмінку однини іменники II відміни серед­нього роду звичайно мають закінчення -у: вікну, місту, жит­тю, знанню. Однак у назвах істот на -к(о) та в деяких інших іменниках буває закінчення -ові, -еві: дитятку і дитяткові, лошатку і лошаткові, серцю і серцеві, сонцю і сонцеві.

У місцевому відмінку однини іменники II відміни серед­нього роду звичайно мають закінчення -і: у вікні, місті, селі, полі, житті, обличчі, оці, вусі, молоці, прізвищі, подвір Т

Але більшість іменників на -к(о) мають переважно закін­чення -у: у війську, ліжку, пальтечку, на лошатку, телятку, коліщатку.

Закінчення -у з'являється й тоді, коли іменник вжито з прийменником по: по селу (і по селі), місту, полю. Закінчення -ові можуть мати назви малих істот: на лошаткові, теляткові.

У називному відмінку множини іменники II відміни серед­нього роду мають закінчення -а: вікна, вуха, яблука, коліна, очка, дена (від дно), моря, знання, вим я, прізвища. Тільки два іменни­ки мають закінчення -і: очі і плечі (колишня форма двоїни).

Іменники небо, чудо, слово, тіло можуть приймати архаїч­ний суфікс -ес(а): небеса, чудеса, словеса, тілеса, який потім зберігається в усіх відмінках множини.

У родовому відмінку множини іменники II відміни серед­нього роду звичайно мають нульове закінчення (при цьому між двома кінцевими приголосними може з'являтися встав­ний о або є): яблук, слів, вух, озер, вікон, очок, відер, ден (від дно), кілець, пальт, місць, століть, знань, питань, облич, роз­доріж, піддаш (від піддашшя). У кінці слова немає подвоєння приголосних. М'який знак ставиться лише після зубних; після шиплячих м'який знак не пишеться.

Невелика кількість іменників має закінчення -ів: полів (рідко піль), морів, іклів (від ікло), відкриттів, почуттів, жит­тів, сприйняттів, укриттів, подвір 'їв, повір 'їв, верхів 'їв, між-гір 'їв, сузір 'їв, прислів 'їв, вим 'їв, тім 'їв. Перед закінченням -ів подвоєння приголосних зберігається.

Два іменники мають закінчення -ей: очей (і він), плечей (і пліч).

Іменник серце має дві форми: сердець і серць.

В орудному відмінку множини іменники II відміни серед­нього роду звичайно мають закінчення -ами: селами, полями, знаннями.

Але два іменники мають закінчення -има: очима і плечима. Два іменники мають паралельні закінчення: крилами і криль­ми, колінами і коліньми.

Іменники тім 'я і вим 'я, що звичайно відмінюються, як слово життя, у родовому, давальному й місцевому відмінках однини можуть приймати суфікс -єн-: тімені, вимені.

Відмінювання іменників III відміни

Нижче в таблиці подано буквені відмінкові закінчення іменників III відміни. Закінчення, шо трапляються як ви­нятки, взято в дужки. Знаком 0 показано нульове закін­чення.

У називному відмінку однини в іменниках III відміни м'я­кий знак пишеться тільки після зубних д, т, з, с, ц, л, н: до­повідь, відомість, галузь, вісь, міць, емаль, осінь. Після губних м, в, п, б, ф, шиплячих ш, ч, ж, дж та р м'який знак не пи­шеться: кров, Об, Перм, верф, ніч, жовч, фальш, подорож.

В орудному відмінку однини всі іменники НІ відміни ма­ють лише закінчення -ю: тінню, честю, матір 'ю, подорожжю, ніччю. Проте в написанні основ цих іменників є певні особли­вості.

В основі іменника зберігається той самий голосний, що й у називному чи знахідному відмінку: сіль — сіллю (хоч солі), мудрість — мудрістю (хоч мудрості), постіль — постіллю (хоч постелі), річ — річчю (хоч речі).

Перед закінченням -ю:

а) зубні й шиплячі подвоюються, якщо вони стоять безпосередньо після голосного (тобто між двома голосними): ожеледдю, галуззю, піччю, тушшю, подорожжю;

б) зубні й шиплячі не подвоюються, якщо є збіг приголосних: більшістю, областю, шерстю, жовчю, фальшю, Керчю;

в) після губних та р ставиться апостроф: любов 'ю, верф 'ю,Об'ю, Перм'ю, кіновар'ю.

У родовому відмінку множини всі іменники III відміни, за винятком іменника мати, мають закінчення -ей: ночей, подо­рожей, верфей, постелей, радостей.

Іменник мати в непрямих відмінках вживається із суфік­сом -ір-, -ер-, у родовому й знахідному відмінках множини він має закінчення -ів: матері, матір, матір'ю, матерів, матерям, матерями, при матерях. Форма матір у називно­му відмінку вживається тільки в словосполученні Матір Божа.

Іменник вісь у непрямих відмінках, крім знахідного й орудного відмінків однини {вісь, віссю) у має форми з початко­вим о-: осі, осей, осям і т. д.

Відмінювання іменників IV відміни

Нижче в таблиці подано буквені відмінкові суфікси та за­кінчення іменників IV відміни (лише тих, що приймають суфікс -ат-).

В іменниках IV відміни в усіх непрямих відмінках, крім орудного відмінка однини, з'являється суфікс -ат-. В орудно­му відмшку однини іменники мають лише закшчення -ам (без суфікса -ат-): каченям, гусям, лошам, коліщам.

Іменники ім 'я, сім 'я (в однині), що теж належать до IV від­міни, відмінюються так:

Іменник плем 'я відмінюється так само, як ім'я.

Іменники тім 'я і вим 'я за характером відмінкових форм належать скоріше до II, ніж до IV відміни.

Відмінювання множинних іменників

Множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна по­ділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий — з іменниками П відміни чоловічого роду, третій — з іменниками II відміни се­реднього роду, четвертий — з іменниками 111 відміни.

Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:

У називному відмінку множини іменники мають:

а) закінчення -и: діти, люди, кури, гуси, сани, сіни, сходи, ночви, штани, окуляри, обійми, канікули, Суми, Черкаси, Карпати,

б)закінчення -і: ласощі, радощі, гроші, дріжджі (й усі інші множинні іменники з основою на шиплячий); ножищ, двері, граблі, коноплі, гуслі, помиї, Чернівці, Жигулі, Гімалаї;

в) закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла, ясна, лещата, вінця.

У родовому відмінку множинні іменники мають:

а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів, обіймів, оку­лярів, Жигулів, Чернівців;

б) закінчення -ей: дітей, людей, курей, гусей, дверей, саней,
сіней, грошей;

в) нульове закінчення; канікул, вил, воріт, дров, лещат, Сум, Черкас, Карпат, грабель (і граблів), конопель, ночов, ясел, ясен, жорен.

В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення -ами: сходами, канікулами, вилами, граблями, ко­ноплями, Черкасами.

Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закін­чення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми, людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми, грішми. Два останні мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима.

Іменники ворота і штани мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам і воротям, штанам і штаням; в орудному: ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штаня­ми; у місцевому: (на) воротах і воротях, штанах і штанях.