Односкладні речення

Односкладними є речення, у яких є лише один го­ловний член і другий не передбачається.

Особливістю головного члена в таких реченнях є те, що він, маючи форм)', спільну з формою відповідного члена двосклад­ного речення, водночас суміщає в собі функції обох головних членів — і підмета, і присудка. Проте в одних односкладних реченнях основним завданням його є вираження дії, стану або змінної ознаки, в інших — називання предмета чи явища. Тому, враховуючи як будову, так і функції головних членів одно­складних речень, доцільно називати їх відповідно присудками і підметами, не забуваючи разом із тим про їхню специфіку.

Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у дво­складних, вони бувають:

а) прості дієслівні: Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь (М. Рильський). Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає (Т. Шевченко);

б) складені дієслівні: На другий день, тільки почало розвиднюватись, Соломія була вже на березі (М. Коцюбинський). Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (Панас Мирний);

в) складені іменні: Не родися красна, а родися щасна (Нар. творчість). / вдруге дівчина йому відмовила. І щегірш не під силу стало козакові (Марко Вовчок). / стало тихо скрізь (П. Тичина);

г) складні: Сонце підбилося вгору, стало робитися душно. Хак само підмети можуть бути:

а) прості: Далекі стрічі вечорові. Росисті сутінки розлук (П. Василенко);

б) складеш: Перша половина січня (Ірина Вільде). Голі шоломи сопок, темні масиви лісів... (О. Гончар).

Односкладне речення, маючи один головний член, є повним, якшо в ньому не пропущено якогось потрібного другорядного члена. Наприклад, у складному реченні Не довіряй козу вовкові, а капусту козі (Нар. творчість) перше просте речення повне, а дру­ге — неповне: пропущено присудок не довіряй. У складному ре­ченні Не хотіла коза на торг, так потягли (Нар. творчість) друге просте односкладне — неповне: у ньому є головний член, але пропущено додаток козу і обставину місця на торг.

За значенням головного члена односкладні речення по­діляються на особові, безособові та називні. Окремо стоять слова-речення (або нерозчленовані речення).

Односкладні особові речення

Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенника­ми я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особових речень належать означено-особові, неозначено-особові й Узагальнено-особові.

В односкладному означено-особовому реченні особа-діяч {я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі:

а) дійсного способу в теперішньому й майбутньому часах: Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять (Л. Костенко). Назриваю в гаю запащ, ного зілля, запашного зілля, вибуялих трав (В. Чумак). Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою
душею (О. Підсуха);

б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль. День дорогу прослав, наче стрічку (А. М'ястківський). Так шуміть же, гаї неозорі, і, сади, зацвітайте, як дим (В. Сосюра).

За змістом односкладні означено-особові і синонімічні їм двоскладні означено-особові речення тотожні: те саме означа­ють вислови Думаю і Я думаю; Подумай і Ти подумай. Стилі­стична ж своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, що увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. Тому в спонуканні, де основною є дія, перевагу надають односкладним означено-особовим реченням: Тільки бо­ріться! Віще слово ніколи не вмре (О. Ющенко). У розповідях, повідомленнях однаково можуть вживатися як односкладні, так і двоскладні означено-особові речення. Але коли є потреба ви­ділити, підкреслити особу, якої стосується дія, тоді вживають речення із займенниковим підметом: В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою... А ти не заплачеш, а ти не побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).

У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як хтось із певного кола людей.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якшо йдеться про ми­нулий час, у формі множини.

Наприклад, у реченнях На ланах співають ще не часто, і сьогодні в полі день важкий (Л. Талалай). Мене любили, я любив — / це найбільше в світі щастя (М. Стельмах) присудок співають має форму третьої особи множини, а. любили — форму множи­ни; із цих присудків можна здогадатися, що співають — хлібо­роби, а любили — близькі люди. Але ці діячі конкретно не названі.

Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї особи, наприклад, як у діалозі «Вас там кличуть». Вона ски­нулась у тривозі: «Хто?» — «Знайомий один» (О. Гончар).

Неозначено-особові речення вживають у двох випадках:

коли з різних причин не хочуть називати особу чи немає в цьому потреби: Його цінили. Мені закидали, що я над­то несправедливий у своєму до нього ставленні. Можли­во!.. (В. Домонтович);

коли сама особа невідома, але відомий її вчинок, дія: На полянах поміж дубами викосили траву: свіжіша ще лежить у покосах, а давнішу згорнули в копички (Є. Гуцало). Коли тебе шанують, шануйся й сам (Нар. творчість).

В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як будь-хто з людей.

Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсло­вом у другій особі однини чи множини дійсного або наказово­го способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. По правді роби, по правді й буде (Нар. творчість). Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський). Серед густо посаджених вільх вам три­вожно й незатишно... Оглядаєтеся по боках, намагаєтеся зап­римітити щось, але ніде нічого, тільки похмурі кущі, невеселе гілля низько понахилялося, тьмяні якісь закутки (Є. Гуцало), може виконувати будь-хто з людей.

Рідше в узагальнено-особових реченнях вживаються інші форми дієслів:

а) форма першої особи однини чи множини: Чого не люблю, того і в борщ не кришу. Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Беремо чисту пробірку, наливаємо в неї дистильованої води (3 під­ручника);

б) форма третьої особи однини чи множини: Швидко робить, та переробляє довго (Нар. творчість). Як і батьків, прізвища не вибирають (3 газети);

в) форма минулого часу: Уморився, поки хліба наївся. Все літечко кукала, гуляла, тепер сиди, очицями моргай (Нар. творчість).

За своїм значенням узагальнено-особові речення поділя­ться на дві групи:
речення з широким узагальненням, що виражають загальні судження, міркування, поради: Ночвами моря не перепливеш. Не смійся з чужого, щоб тобі не було того (Нар. творчість). Усі зайві гілки на штамбі та в кроні вирізують на кільце. Гілки, відібрані як основні, вкорочують на третину або половину їхньої довжини (3 газети)

речення з частковим узагальненням, у яких розповів дається про дії або стан самого оповідача, мовця: Проходиш повз дерева, мов повз батькові пам 'ятники. Відчуваєш до них ніжність, якої ще мовби й не знав (О. Сизоненко). На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало).

Односкладні безособові речення

Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може
бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні.

У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча.

Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений:

а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення: Тим часом розвиднялося, світало (М. Рильський). У лузі пахне вогкою травою (О. Гончар); дієсловом, безособовість якого зумовлена часткою (постфіксом) -ся: На те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (М. Коцюбинський);

б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є додаток у знахідному відмінку): На Керченському півострові ще раніше знайдено кілька невеликих родовищ нафти (3 газети). Постанову громадську скасовано, землю зовсім забрано від Дениса (Б. Грінченко);

в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко). Годі тих співів так уже сумно (Леся Українка). Нам треба голосу Тараса (П. Тичина). Щоб научитись плавать, треба води
набрати в уха; щоб научитись жить, треба настраждатись у житті (Карпенко-Карий). Мені приємно слухати себе самого, власні свої, побіжно висловлені думки (В. Домонтович); коли мова йде про минулий чи майбутній час, то в такому присудку з'являється дієслово-зв'язка бути у відповідній формі: В кімнаті, як і завжди, було тепло й затишно (М. Руденко);

г) заперечним словом — дієсловами немає {нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, ніколи, ніяк (із наголосом на заперечній частці) у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Де нема святої волі, не буде там добра ніколи (Т. Шевченко). Немає, друже мій, свободи без вітчизни, як і вітчизни без свободи не буваї
(П. Косенко). В неї мати дуже захворіла, а доглядати нікому (О. Гончар). Поночі нічого булорушатись (М. Коцюбинський). — Та ніколи мені сидіти, — одвітує Бджола (Л. Глібов); заперечним словом у поєднанні з прислівником: Немає гірше, як в неволі про волю згадувать (Т. Шевченко).

Якщо в безособовому реченні є заперечне слово ні, ані чи повторюваний сполучник ні... ні, то присудок (звичайно: не­має) може бути відсутній: В небесах ані хмариночки, та тихо, та любо, яку раї (Т. Шевченко). Проте коли в реченні йдеть-ся про минуле чи майбутнє, то разом із заперечним словом вживається також заперечний присудок: / знову не буде в ду­мах моїх ні мук, ні страждань, ні плачу (М. Рильський).

За відношенням до предмета як можливого носія дії, стану чи змінної ознаки односкладні безособові речення поділяються на:

а) речення, у яких немає і не може бути вказівки на пред­мет, якого б могла стосуватися названа присудком дія : Надворі смеркало (А. Тесленко). Скрізь тихо, спокійно (М. Коцюбинський);

б) речення, у яких на особу, якої стосується певна дія, стан, вказує знахідний відмінок: Мене морозило, боліла голова (В. Ґжицький);

в) речення, у яких на предмет, про який щось стверджується або заперечується, вказує давальний відмінок: Василько заблудивсь. Йому було холодно й стратно (М. Коцюбинський). Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині (В. Сосюра). Жилося Давидові хоч тяжко, але весело (М. Стельмах);

г) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується або заперечується, вказує орудний відмінок: ф Надворі осінню пахне (Панас Мирний). В північному кри­лі обвал, там людей лавою привалило (Д. Ткач);

ґ) речення, у яких на предмет, про який щось ствер­джується чи заперечується, вказує родовий відмінок: Водички з джерела лиш на потреби вжитку ледве вистачає (І. Ле). Було так душно, що грудям бракувало повітря (М. Коцюбинський). Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський).

В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів: Проти рожна перти, проти хвиль плисти, сміло аж до смерті хрест важкий нести! (І. Франко). При неозначеній формі діє­слова може вживатися частка би (б): Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т. Шевченко). Отак би жити синім квітнем під небом зоряно-рясним (А. Малишко).

За допомогою інфінітивних речень виражають:

бажання: Прихилитися б у затінку до зеленої землі (М. Стель­мах). Жить би, жить та славить Бога і добро творити та Божою красотою людей веселити (Т. Шевченко). Жити! Жити! — із сонцем, віконцем. Жити! Жити! — з дверима у світ (П. Тичина); наказ, спонукання: Мовчати!Взяти їх!— офіцери відтіснили солдатів у куток (О. Довженко);

запитання: Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох сті­нах сидіти і світа Божого не бачити? (Панас Мирний). Чим утішить її, пожаліти, де цілющих відшукувать слів? (Т. Масенко);

категоричність твердження: Старому — тліть, новому — процвісти (М. Рильський). Змарнованих днів не вернути, як вітра, що мимо промчав (П. Василенко). Не вам, плазуючим в багні, брудним, підпилим крамарям, гасить священнії вогні і підтинати літ орлам, не вам, не вам! {В. Чумак);

мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні): 3 самого ранку узявся був за лопату, щоб прогорнути хоч стежку (Панас Мирний). Перестріти зло, щоб спинити, й пере­стріти добро, щоб підсобити, — хто ж не мріє про таке (А. Мороз).