Складнопідрядні речення підрядними способу дії, міри і ступеня

Підрядні речення способу дії, міри й ступеня замінюють або уточнюють обставини способу дії, міри й ступеня головного речення.

Значення обох цих видів підрядних речень бувають досить близькі між собою, тому іноді важко розрізнити їх, особливо коли вони пояснюють присудок головної частини, виражений дієсловом. Наприклад, у реченні Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться (І. Котляревський) підрядна частина вказує як на спосіб дії, так і (більшою мірою) на її міру. Те саме можна сказати й про підрядну частину в реченні Сонце пекло так, (як? і в якій м ір і?) що й уночі степ пашів (Ю. Яновський). Проте підрядні способу дії та підрядні міри й ступеня і за значенням, і за оформленням переважно суттєво відрізня­ються одне від одного.

Підрядні речення способу дії пояснюють прямо чи опо­середковано (через вказівне слово) присудок головного ре­чення, виражений дієсловом, і відповідають на питання я к? яким способом? У головному реченні в такому разі є вказівне слово так або його можна підставити: Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко). Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, — легко і вправно (О. Довженко). Рідше підрядне речення способу дії уточнює обставину способу дії головного речення: Стихла хуртовина раптово, як і схопилась, але вже було холодніше (В. Барка).

Підрядні речення способу дії до головної частини при­єднуються сполучним словом як та сполучниками підрядності що, щоб, наче, ніби, мов. Вживання того чи іншого сполучника залежить від того, як підрядне речення характери­зує спосіб дії, названої в головній частині: реально або через порівняння.

Складнопідрядні речення з підрядними місця

Підрядні речення місця замінюють або уточнюють обста­вину місця головного речення і відповідають на питання об­ставин місця (де? куди? звідки? яким шляхом?).

Підрядні речення місця до головного приєднуються за до­помогою сполучних слів де, куди, звідки і звичайно поясню­ють у ньому вказівні прислівники тут, там, туди, звідти, всюди, скрізь, наприклад: Де воля родиться, там загиба невіра (Д- Павличко). Я й справді ж бо, на крилах мрії ніжної гойдавшись, злітав аж ген туди, звідкіль мені земля була — як на долоні (П. Тичина). Вказівного слова в головному реченні може й не бути, але його легко підставити: В важкі хвилини скорбі та недуг я тихо йшов [туди], куди гляділи очі (А. Кримський).
Підрядне речення місця може також уточнювати обстави­ну місця в головному реченні, виражену повнозначним сло­вом: Я прийшов із мас, із поля, знизу, де од злиднів очі як огонь (В. Сосюра). Фрося примовкла і задивилась удаль, на обрій, де пломеніла яскрава зірка (О. Гуреїв).

Окрему групу становлять підрядні речення місця, прису­док у яких виражається заперечним дієсловом (із заперечною часткою не). Такі підрядні речення мають узагальнений ха­рактер, вказують на довільне, будь-яке можливе місце (їх мож­на замінити прислівником скрізь): І все, куди не йду, холодні трави сняться (В. Сосюра). Де не повернеться — всюди за ним золоте гілля росте (Григорій Тютюнник). Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися (Леся Українка).

Від підрядних речень місця слід відрізняти підрядні додат­кові та означальні, які теж можуть приєднуватися до головного за допомогою сполучних слів де, куди, звідки, проте відпо­відають на інші, свої, питання. Наприклад, у реченнях Він знав, (щ о?) куди Варка прати ходила, туди він сам прийшов і сів над водою (Марко Вовчок). Знаємо ми, (щ о?) відкіль той сон (Панас Мирний) підрядні речення відповідають на питан­ня додатка, а не обставини місця і є, отже, додатковими. У реченнях А на тому місці, (на я к о м у?) де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою (Панас Мирний). Мав ще одне пристанище, (я к е?) куди тікав щоразу, як набридала йому юрба, що крутиться довкола князя (Вал. Шевчук) підрядні речення означальні, а не місця.

Якщо підрядна частина реально характеризує спосіб дії, названої в головній частиш, то вживаються сполучники що, щоб та сполучне слово як. Причому сполучник що вживається, коли характеризується реальна дія (дієслово в головній частині вжи­то в дійсному способі), сполучник щоб — коли характеризується бажана дія (дієслово в головній частиш вжито переважно в наказовому чи умовному способі): Життя склалося так, що довелося забути і про рідну свою Ничогівку (Ю. Збанацький). Тут Денис так глянув на Трохима, що у того жижки задрижали і у животі похолонуло (Г. Квітка-Основ'яненко). Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, Шалів (В. Сухомлинський). Мені аби з хати вибратись, щоб не запримітила мати, а там... (Панас Мирний). Але: Я сів обличчям до річки так, щоб сонячні промені падали прямо на мене (В. Домонтович).

Вживання сполучного слова (прислівника) як не залежить від характеру дії головної частини: А злива так само почала відходити, як і надійшла (М. Стельмах). Треба битися тут і стояти, як належить чесним людям (Ю. Яновський). Робіть так, як уважаєте потрібним і кращим (М. Коцюбинський).

Якщо підрядна частина характеризує спосіб дії, названої в головній частині, через порівняння, то до головної вона приєднується переважно сполучниками наче, ніби, мов, як, іноді — що та сполучним словом як.

Причому такі порівняльні підрядні частини за своєю структурою бувають кількох видів:

а) неповні, у яких присудок спільний із головною частиною — він, як правило, опускається (зіставляється та сама дія двох різних предметів): Думка запала в ваші душі й лежала там, як зернина [лежить] в ласкавій землі (Ю. Яновський). Містечкова площа шуміла, наче [шумів] морський прибій (О. Довженко); але іноді присудок може повторюватися в підрядній частині, яка таким чином набуває форми повного речення: Спочатку я просто жахався цієї картини, а потім поволі звик, як солдат на війні звикає до грому гармат (О. Довженко). Як
соняшник завжди повертається до сонця, так я повертався до нього (Ю. Яновський);

б) із самодостатнім одним головним членом у формі підмета (за своєю структурою таке підрядне речення наближається до називного; зіставляється та сама дія, стан чи якість двох різних предметів): Мріє стеля надо мною, мов готичнеє склепіння, а гілки квіток сплелися на вікні, неначе ґрати (Леся Українка);

в) неповні, у яких підмет спільний із головною частиною (зіставляються різні дії того самого предмета): На ново­му місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне (І. Багряний). Спить Дунай, немов­би й не тече (П. Воронько);

г) неповні, у яких головні члени спільні з головною частиною (зіставляються різні обставини, об'єкти дії то­що): Кипіло все напередодні весни, як [кипить] у казані над золотим багаттям (В. Барка). Рокотало небо, ніби [воно рокотало] весною (І. Цюпа). Як [плекають] парость виноградної лози, плекайте мову (М. Рильський). Я квітку не можу зірвати, бо їй, як [болить] людині, болить (В. Сосюра);

ґ) з обома головними членами (зіставляються різні дії різних предметів): Дівчина, обсипана квітками, іде, не­мов пливе лебедонька в воді (М. Рильський). Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко).

З порівняльними підрядними реченнями способу дії, що являють собою неповні речення, у яких пропущено присудок, не слід сплутувати порівняльні звороти, що виступають чле­нами простого речення. Наприклад, у реченнях Темрява — як чорний дим (В. Барка). Берізки мов живі безмовні люди, я чую, як стукочуть в них серця (Д. Луценко). Дівчина що калина в лузі (Нар. творчість). Вода чиста-чиста та ніби аж срібна (С. Васильченко) порівняльні звороти є присудками. У реченні Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном (І. Нечуй-Левицький) порівняльний зворот є додатком. Такі порівняльні звороти комами не відокремлюються.

Підрядні речення міри й ступеня пояснюють член головно­го речення, виражений якісним прикметником або прислівни­ком, а також дієсловом, що може виражати різну міру дії, і відповідають на питання якою мірою? до якої міри? скільки? наскільки? як інтенсивно?

У головному реченні в такому разі є вказівні слова так, настільки, стільки, до того, такою мірою або їх можна підставити. Підрядні речення до головного приєднуються сполучними словами як, скільки, наскільки та сполучниками підрядності як, що, аж, що аж, ніж, наче, ніби, мов, наприклад: Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій біліші (Б. Антоненко-Давидович). Увага до нього була настільки велика, що Дорош почував себе дуже незручно і ще нижнє схиляв голову (Григорій Тютюнник). До того змучений, що нічого писати не можу, і це мене гризе найбільше (М. Коцю­бинський). Посіяв дощик, потім линув так, що враз калюжі стали, але скоро і вщух (В. Барка). Наговорив стільки, що й в шапку не забереш (Нар. творчість). Упав так, що аж носом зао­рав (Нар. творчість). Проте вказівних слів у головному реченні може й не бути: Вона почала придивлятися до нього, наскільки це було в її змозі (М. Коцюбинський). Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка).
Окрему групу становлять підрядні речення міри й ступеня, що стосуються прикметників та прислівників головного речен­ня у формі вищого ступеня порівняння: Немає мудріших, ніж народ, учителів (М. Рильський). Не було, мабуть, кращої люди­ни на світі, як дідусь (О. Гончар). Туман лежав над селом ще густіший в долині, ніж [він був] на горі (М. Коцюбинський). Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором! (Леся Українка). Любов відкрити важче, ніж Америку (Л. Костенко).

Підрядні речення способу дії, міри й ступеня стоять зви­чайно після головного. Але можуть стояти перед ним і всередині нього.

Складнопідрядні речення з підрядними часу

Підрядні речення часу замінюють або уточнюють обстави­ну часу головного речення і відповідають на питання обставин часу (коли? відколи? доки? як довго?).
Підрядні речення часу до головного приєднуються за до­помогою сполучних слів коли, відколи, поки, доки та сполучників підрядності коли, як, тільки, як тільки, тільки що, тіль­ки-но, лиш, лише, ледве, скоро, щойно, в міру того як, тимчасом як, у той час як, з того часу як, з тих пір як, від тієї пори як, після того як, перед тим як, до того як та ін., наприклад: Як тільки літо, так я й в дорогу! (Леся Українка).

Складені сполучники після того як, перед тим як, до того як можуть розщеплюватися на вказівні слова після того, перед тим, до того і на сполучник підрядності як — у такому разі між ними ставиться кома: Перед тим, як одхилити ляду, вона закриває ліхтар, прислухається (Леся Українка). Після того, як провалився тут Лабунець обома колесами зразу, — не їздять (Є. Гуцало). Якщо такі словосполучення сприймаються як сполучники, то кома між їхніми частинами не ставиться: Перед тим як вечеряти, Гнат, вийшовши на ґанок, тонко засвистів (1. Муратов).

Якщо розщепити складені сполучники на зразок .у той час як, з того часу як, з тих пір як, від тієї пори як, складовою частиною яких виступає іменник, то речення з підрядного часу перетвориться на підрядне означальне: З того часу, (з яко­го ч а с у?) як він почав ясніше формувати свої думки, свої ба­жання, потреба розумної, живої, корисної праці стала його безпремінною умовою життя (М. Коцюбинський). Вже люди, певне, від тієї пори тут не живуть, (від якої пор и?) як з раєм попрощались (Леся Українка). Але в реченні В той час як вербівські бурлаки розмовляли з робітниками, надійшов сам посесор (І. Нечуй-Левицький) підрядна частина кваліфікується як підрядне речення часу.

У головному реченні можуть бути вказівні слова тоді, відтоді, доти: Мати тоді сита, коли діти не голодні (К. Гордієнко). Скільки раз листки змінились відтоді, як ми звідсіль виїхали, розлучились... (І. Вирган). Вони танцювали доти, доки зовсім потомились (І. Нечуй-Левицький).

Частіше буває, що підрядне речення часу пов'язується без­посередньо з присудком головного речення (не через вказівне слово): Моєю ти була, ще як Земля із полум'я творилась (О. Пахльовська). Поки сонце зійде, роса очі виїсть (1. Карпенко-Ка­рий). В мене аж очі рогом полізли від несподіванки, коли я вдих­нув незрівнянний запах лісових полуниць (Ю. Збанацький).
Іноді підрядне речення часу уточнює обставину часу го­ловного речення, виражену повнозначним словом: Ранком, лиш тільки забринів день, хлопці вже сиділи разом, поглядаючи три­вожними очима на двері (1. Микитенко). Щовечора, як зіронька до місяця сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить (Леся Українка). Раз увечері пізненько, як мати заснула, вий­шла слухать соловейка, мов зроду не чула (Нар. творчість).

Складнопідрядні речення з підрядними часу, залежно від виду й часових форм дієслів-присудків в обох його частинах та від значення сполучників і сполучних слів, можуть передавати різні співвідношення між двома супутніми діями (подіями), а саме:

а) вказують на повний часовий збіг двох дій чи станів: Влітку, поки козакував одинцем, стеріг рибальську хату отам у затоці, цілий університет пройшов (О. Гончар). Поки мати страву носила, батько став частувати старостів (Г. Квітка-Основ'яненко). Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе в невідомі краї (М. Рильський). Про все на світі забу вав Андрій Іванович тоді, коли спілкувався з бджолами (Ю. Збанацький);

б) вказують на частковий збіг дії, про яку повідомляється : в головному реченні, з дією, що про неї мовиться в підрядному, або навпаки (це передається зокрема різним співвідношенням доконаного й недоконаного видів діє­слів-присудків): Коли вона прокинулась, на столі вже горіла свічка (О. Гончар). Коли звалювали першого дуба — на хлопців дрібним холодним дощем бризнула роса (Григорій Тютюнник);

в) вказують на те, що дія, про яку йшлося в головному реченні, відбувається чи відбуватиметься після дії, названої в підрядній частині: Коли вийшов син, вона здихнула важко та тяжко і схилила свою голову на груди, (Панас Мирний). Коли ж картину ухвалить преса й громадськість, — режисер мене почне поважати (Ю. Яновський). Ледве Емене встигла сховатись, як у двір увій­шов її батько (М. Коцюбинський). Тільки що вони обікЧ? гнули гору, як перед ними блиснула темная хвиля мутного ставка (Панас Мирний); в останніх двох реченнях сло­во як — не сполучник, а підсилювальна частка;
г) вказують на те, шо дія, про яку йде мова в головній частині, передує дії, про яку повідомляється в підрядній частині: Така пауза завжди буває перед тим, як сутичка доходить вищої своєї тонки (О. Донченко). Так, тут мала місце жорстока боротьба, поки вдалось знайти правильні співвідношення в подружжі, де кожне виросло далеко від другого, познайомити їх, приборкати харак­тери (О. Довженко);

ґ) вказують на початкову або кінцеву межу дії, про яку повідомляється в головному реченні: Відколи Настя вступила в його хату, в хаті стало тихо та весело, мов ангел перелетів її та навіяв спокій (М. Коцюбинський). Як тільки вийдеш за поріг, лишивши рідний клас, немало сонячних доріг тобі розкрилить час (М. Упеник). Як я заз­дрила тим людям, що не мали відпочинку, поки їх нелюдсь­ка втома не валила на часинку (Леся Українка). Лоти дерево гни, поки дасться гнути (Нар. творчість).

Особливістю складнопідрядних речень із підрядним часу є те, що реально на час дії, про яку повідомляється в підрядній частнині, може вказувати головна частина, як у реченнях Була середина жовтня, коли я повернувся в рідні ліси (Ю. Збанацький). Коли ми вийшли з поїзда, була вже ніч (Є. Гуцало). Уже зовсім розвиднілось, коли вони прибули в Лиманське (О. Гончар). Уже сутеніло, коли Горбенко повернувся додому (Б. Антоненко-Давидович).

Це стосується також речень, у формально головній частині яких є дієслово доконаного виду із заперечною часткою не, яке вказує на незавершеність дії (із значенням «не встигну­ти»). Підрядна частина в таких реченнях починається сполуч­ником як: Не встиг Тимко обернутися, як чиїсь теплі ніжні руки закрили йому обличчя (Григорій Тютюнник). Ще не встали вони з-за столу, як задеренчав у повітрі пропелер над самою хатою (О. Гончар).

Іноді, особливо коли обидві предикативні частини склад­ного речення вказують на теперішній час, підрядне речення часу набуває додаткового значення умови: Коли з любові плаче жінка — всі безпорадні на землі (Н. Гнатюк). Навіть шуліка не б'є чужих пташенят, коли вони ще в гниді (О. Гончар). Не буде Щастя ні мені, ні люду, доки на світі нещаслива буде хоча б одна людина роботяща (М. Вінграновський). Якщо в такому реченні сполучники коли, як, поки можна замінити сполуч­ником якщо, то це речення слід трактувати як умовне (у ньо­му не йдеться про якийсь конкретний час): Сумно і смутно людині, (за якої умови?) коли [якщо] висихає і сліпне уява (О. Довженко). Часом важко однозначно сказати, яке це речення — часове чи умовне, наприклад: Коли настає відлига, не варто поспішати проскочити лід навіть у чоботях (3 газети).
Якщо підрядне речення пояснює іменник головного речення, то, незважаючи на те що в ньому йдеться про час, його зараховуємо до означальних: Люблю я ті часи, (я к і?) як сонце вже встає і промінь свій прозорий на села, на поля так вільно, ніжно ллє (М. Рильський). Настав час, (яки й?) коли вечірній сутінок швидко западає в нічний... (В. Барка). Комаха прокляв день і хвилину, (я к і?) коли в нього з'явилась думка виїхати з дому (В. Домонтович).

Складнопідрядні речення з підрядними умови

Підрядні речення умови вказують на умову, за якої відбувається чи могла б відбуватися дія головного речення, і відпо­відають на питання обставин умови (за якої умови?).

Підрядні речення умови до головного звичайно приєдну­ються за допомогою сполучників підрядності якщо, якщо б, якщо... то, якщо... тоді, якби, коли, коли б, як, аби, раз, тільки хай тільки, чим... тим, що... то. У головному реченні вказівних слів не буває: шдрядне речення умови відноситься до всього головного речення.

Наприклад: Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні (О. Довженко). Коли я тривожуся долями
вашими, для мене світлішим стає виднокруг (Л. Талалай). Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу (Леся Українка). А такий був: нехай
тільки станеться кому з нашого села пригода — головою ляже,а вирятує (Марко Вовчок).

У розмовному мовленні підрядні речення умови до голов­ного можуть приєднуватися також за допомогою лише спів­відносного елемента то, так у головному реченні (без сполучника); присудок у головній частині такого складнопідрядного речення вживається переважно в наказовому способі: Дай вам землю під селом, так вас од неї й за вуха не відтягнеш (А. Головко). Попороби до поту, то й поїси в охоту (Нар. творчість); іноді присудок може стояти в дійсному способі: Не ми будемо стріляти з тих гвинтівок, то вони — по нас (А. Головко). Може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає (Леся Українка). Варто лише прокричати, як на березі Дніпра відразу відгукнеться (В. Підмогильний). Розмовного характеру надає реченню і сполучник раз: Раз я вже вирішив, то хай так і буде (Григорій Тютюнник).

Є два типи підрядних речень умови залежно від того, яку вони позначають умову: реальну чи бажану.

Підрядні речення, що виражають реальну умову, за якої можлива дія, про яку йдеться в головному реченні, приєднуються до головного за допомогою сполучників якщо, як, коли, раз, аби: Все можуть зробити людські руки, коли захочуть (Григорій Тютюнник). Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (М. Коцюбинський). Раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх командирів (П. Панч).

Підрядні речення, що виражають бажану умову ба­жаної дії, про яку йдеться в головному реченні, приєдну­ються до головного за допомогою сполучників якби, коли б, якщо б (присудки в обох частинах такого складнопідрядного речення виражаються дієсловами в умовному способі): Коли б знав, де впадеш, то соломки підстелив би (Нар. творчість). Якби ви знали, паничі, де люди плачуть живучи, то ви б елегій не творили... Якби мені черевики, то пішла б я на музики (3 тв. Т. Шевченка).

Підрядні речення умови можуть супроводитися відтінками інших обставин, а саме:

а) обставини часу: Коли в людини є народ, тоді вона уже людина (Л. Костенко). Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає (М. Коцюбинський);

б) обставини причини: Не злякає страшний Божий суд, якщо не злякав людський (О. Довженко). Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим (М. Стельмах);

в) обставини мети: Якщо Україна хоче стати могутньою європейською країною, вона мусить перейняти кращі демократичні традиції гетьманської держави (3 газети);

г) обставини допустовості: У відкритім бою, якщо й пора нено, то тебе врятують товариші (О. Гончар);

г) обставини міри й ступеня (приєднуються парними спо­лучниками чим... тим, що... то): Чим вище піднімались бійці, тим заграва перед ними ширшала, розросталась (О. Гончар). Що ближче ми підходили до густих чагарів, то голосніше чувся тоскний звірячий плач (І. Муратов).

Складнопідрядні речення з підрядними допустовими

Підрядні допустові речення вказують на умову, всупереч якій відбувається дія, що про неї йдеться в головному ре­ченні, і відповідають на питання обставин допустовості (не­зважаючи на що? всупереч чому?).

До головного речення підрядне допустове приєднується сполучниками підрядності хоч, хоч і, хоч... але, хоч... проте, хай... але, незважаючи на те що, дарма що та сполучними сло­вами із заперечною часткою як не, скільки не, куди не, де не, коли не, хто не, що не. У головному реченні вказівних слів не буває: підрядне допустове речення відноситься до всього головного речення.

Наприклад: День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві (Марко Вовчок). Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах ездовою шляху (Ю. Смолич). Хоч було холодно, проте хуторяни, жаліючи чобіт, прийшли босі (О. Гончар). Скільки не дивись на море, воно ніколи не набридне (В. Козаченко). Хай мокро на ниві, хай тяжко орати, та я ж переверну ще гори ріллі/(С. Олійник). Нехай гримлять кайдани, але встають бійці уже нові, ідуть на штурм (В. Сосюра).
Сполучник у підрядному допустовому реченні може опус­катися, тоді на початку головного обов'язково ставляться про­тиставні сполучники а, аде, та, однак, проте, зате, все ж: Яка біда, яка чума косила!— а сила знову розцвіла (П. Тичина). Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в 'яне (Леся Українка). За своєю структурою такі складні речення наближаються до складносурядних.

Є два основні типи підрядних допустових речень: конк­ретно-допустові й узагальнено-допустові.

Конкретно- допустові підрядні речення вказують на конкретну умову, всупереч якій відбувається дія голов­ного речення; до головного вони приєднуються сполучни­ками хоч, незважаючи на те що, дарма що, хай: Хоч на іс­торії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Г. Хоткевич). Хоч і не зовсім Маруся повеселіла, та усе-таки неначе стала потроху оживати (Г. Квітка-Основ'янен-ко). Тепла все ще не було, дарма що минуло кілька днів березня (П. Тичина).

Узагальнено-допустові підрядні речення вказують на крайній вияв умови, всупереч якій відбувається дія головного речення; до головного вони приєднуються сполуч­ними словами із заперечною часткою не: Скільки вони не йшли, трясовина не кінчається (Григорій Тютюнник). Які слова не були б хороші, а без діла вони полова (І. Цюпа). Міцне коріння в родючому ґрунті ніхто не вирве, як би не хотів (О. Ющенко). Що б там не кричало, не оглянься (Т. Шевченко). Он посіяли дві десятини кукурудзи, роботи багато, а невістка, як не є, все-таки поміч (С. Олійник).

Складені сполучники незважаючи на те що, дарма що на письмі звичайно не розриваються комами: Вечорами, як верталися з поля, то, повечерявши, — дарма що й завтра як світ іти на поле, — не лягали спати, а виходили за ворота й допізна сиділи на колодках... (А. Головко). Вони наважились покинути небезпечне місце, незважаючи на те що Остапові трудно було пускатися в далеку дорогу (М. Коцюбинський). Але можуть і розриватися, стаючи таким чином логічно наголошеними й інтонаційно виділюваними: Дарма, що Вовк, а добре розсудив... (Л. Глібов). Довго співали дівчата, довго гуляли хлопці, незважаючи на те, що другого дня треба було рано встати (1. Нечуй-Левицький).

Складнопідрядні речення з підрядними причини

Підрядні речення причини вказують на обставину, внаслідок якої відбувається чи не відбувається дія, що про неї повідом­ляється в головному реченні, і відповідають на питання обставин причини (ч о м у? ч є р є з що? з якої причини?).

До головного речення підрядні причини приєднуються за допомогою сполучників бо, тому що, через те що, затим що, оскільки, що, щоб, позаяк, а також переважно в діловому й науковому стилях — завдяки тому що, у зв 'язку з тим що, в силу того що, з тієї причини що тощо: Мабуть, тому що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та ярке (Марко Вовчок). На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться, а більший меншого тусає та ще й б'є, затим що сила є (Л. Глібов). Оскільки електромотора не було, то динамку крутили руками (Григорій Тютюнник). Щасливий я, що народився на твоєму [Десно] березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду... (О. Довженко).

У головному реченні вказівних слів не буває. Але якщо складені сполучники тому що, через те що, у зв 'язку з тим що і под. розчленовуються, тоді в головній частині з'являються вказівні слова, які виступають тут логічно наголошеними об­ставинами причини: Чайка квилить над морем тому, що хоче їсти, а не тужить за кимось (Ю. Яновський). Напевне, тому й вижив, що бачив не хижі химери і страхіття, а тиху матір з немовлям (М. Стельмах).

Окрему групу становлять підрядні речення, які вказу­ють на гадану, нереальну причину (до головного вони при­єднуються порівняльними сполучниками наче, ніби, мов): Летять, (чому? з якої причини?) мое сила їх незри­ма підганяє, птахи із вирію (М. Рильський). Ллється море, плеще в берег, б'ється в сірі скелі, мов з кайданів хоче вийти на степи веселі (О. Олесь). Панотець вертівся на лаві, не­мовби сидів на грані [на жару] (Л. Мартович). А він коня поганяє, нібито й не бачить [Катерини] (Т. Шевченко). Обмерзлі кригою дерева дзвонили й лускотіли, неначе вони були скляні (І. Багряний). Таким підрядним реченням властивий відтінок обставини міри й ступеня.
Головна й підрядна частини складнопідрядного речення з підрядним причини можуть мати спільний підмет і різні підмети. Наприклад, зі спільним підметом: Ярема гнувся, бо не знав, не знав, сіромаха, що виросли крила (Т. Шевченко); із різними підметами: О пісне! Тебе ніхто не може побороть, бо вільний дух твій правдою повитий (М. Рильський).

Складнопідрядні речення з підрядними мети

Підрядні речення мети вказують на обставину, заради якої відбувається чи не відбувається дія, що про неї повідомляєть­ся в головному реченні, і відповідають на питання обставин мети (навіщо? для чого? з якою метою?).

До головного речення підрядні мети приєднуються за до­помогою сполучників підрядності щоб, щоби, аби, хай, нехай, для того щоб, задля того щоб, з тим щоб, з тією метою щоб, в ім 'я того щоб тощо: Ні ранковий туман, ні будень не завадили сотням киян прийти до храму, щоб прилучитися до священної літургії на честь Архістратига Михаїла (3 газети). Піднімайтесь, не соромтесь, щоб і ви бачили далеко і високо, щоб і вас люди бачили на висоті (М. Стельмах). Для того щоб сміх перевернув світ, точкою опори має бути власне серце (Є. Дудар). Сюю просьбу шлю твоїй музі, хай вона, як зозуленька в лузі, звеселить твого смутного друга (Леся Українка).

Складені сполучники, як правило, розчленовуються на вказівне слово, яке ставиться переважно в кінці головної частини, і простий сполучник щоб (у такому разі між ними ста­виться кома): Зібралися тут лише для того, щоб нудитися (О. Гончар). Широкоплечі стави та озера порозлягалися в затишних балках, по нивах, мов задля того, щоб ясне сонце й синє небо повсякчас любувалися та видивлялися у їх чистих, прозорих водах (Панас Мирний).

Якщо обидві частини складнопідрядного речення з підряд­ним мети мають спільного діяча (суб'єкт), то присудок у підрядній частині виражається неозначеною формою дієслова (підрядне речення — інфінітивне): Пішла вночі до ворожки, щоб поворожити (Т. Шевченко). Він рад буде навіть поступитися чим-небудь, аби привести діло до кінця (Панас Мирний). Таке складнопідрядне речення можна перетворити, щоправда не завжди, на просте: Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти (Т. Шевченко). — Вийшов з хати карбівничий ліс оглядіти.