Бісероплетіння в Україні

Батьківщина бісеру – Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які по-арабському називалися “бусра” (у множині “бусер”), звідси й пішла його назва. З Візантії прикраси з бісеру передавались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в ХІІІ столітті. А згодом бісер почала виробляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул “столиці скла”. Вибори з бісеру, вважались прикрасами вищого ґатунку.

На території нашої країни бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані і письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торговими відносинам з країнами Близького Сходу та Візантії.

Численні вироби й прикраси, знайдені в похованнях VІІІ-ХІІ ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи на Русі.

Час найширшого застосування бісері на Україні – це кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст. Вишивали, в’язали, ткали, плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту – панно, подушки, гаманці, кисети, підв’язки, шнурки, нитки бісеру вплітали в пряжу.

На початку ХХ ст. було створено вишивальні майстерні на території Галичини й Буковини, де поряд з тканням та вишиванням виготовляли прикраси з бісеру.

Вироби українських майстринь мали великий попит на Лейпцігських Ярмарках, були модними у Варшаві, Лондоні, Парижі.

Виготовлені з бісеру вироби мали притаманні лише їм орнамент, колорит, місцеві назви. Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з різнокольорового бісеру у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців. У назвах цих прикрас немає чіткого розмежування: одну й ту саму прикрасу в різних областях, районах і навіть селах називають неоднаково.

Від техніки виготовлення прикрас походять назви: силянка, силєнка, силюванка, (від “силити”, “насилювати”, тобто “низати”, “нанизувати”); плетінка, плетінка, тканий гердан, від форми вічок – решітка, ліхтарик.

Ґердан – нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию, з’єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.

Для виготовлення прикрас із бісеру використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий бісер.

Спосіб силяння бісеру нескладний, не потребує особливих пристроїв, вимагає тільки точного розрахунку пацьорок та переплетень ниток.

Прикраси з бісеру споконвіку й тепер мають призначення оберегів. Навіть зле око зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі.

На даний час, це мистецтво в Україні розвивається досить швидко. Відрадним є те, що молодь захоплюється ним. Кожна майстриня народних традицій робить свій вклад у скарбницю цих чудових витворів.

Сучасні вироби з бісеру різноманітні за формою, мають спрощені візерунки та кольорові поєднання, але як і старовинні, вони чудово пасують до сучасного одягу: півкола намиста з різноманітних за формою чи кольором ланцюжків, ажурні, мов мереживо силянки, довгі смуги ґерданів, чільця.