ПРИКМЕТНИК

Розряди прикметників за значенням

Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий?

Прикметники називають колір (білий, синій, жовтий), роз­мір (великий, довгий, малий), смак (солоний, кислий, гіркий), якість (добрий, гарний, досконалий), вдачу людини (щедрий, скупий, розумний), відношення до матеріалу (дерев 'яний, кам 'яний, алюмінієвий), відношення до часу й місця (вчорашній, далекий, київський), належність (материн, сестрин, братів) тощо.

Свою функцію прикметники реалізують через поєднання з іменниками. Уточнюючи поняття, названі іменниками, вони увиразнюють, конкретизують висловлювання. Наприклад, ре­чення За землею і в небі скучно не зовсім зрозуміле, тим часом як прислів'я За рідною землею і в небі скучно висловлює завер­шену думку, і цього досягнуто саме завдяки точно вжитому прикметникові. Разом із тим треба пам'ятати, що надмірне на­громадження прикметників, навпаки, затемнює зміст вислов­лювання. Зайвих прикметників у реченні слід уникати.

За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні.

Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповіда­ють на питання яки й?): легкий, легший, найлегший, дуже лег­кий; гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий; зелений, зеленуватий.

Якісним прикметникам притаманні такі властивості:

а) вони мають ступені порівняння і можуть поєднуватися з прислівниками міри: теплий, тепліший, найтепліший, дуже теплий, надто теплий, трохи теплий, ледь теплий;

б) вони можуть вступати в антонімічні відношення: далекий — близький, гарячий — холодний, ранній — пізній, живий — мертвий; ці відношення можуть бути й контекстуальні: зелене (листя) — жовте (листя);

в) вони, як правило, утворюють синонімічні ряди: розумний — мудрий — тямущий — кмітливий; хоробрий —мужній — відважний — сміливий — безстрашний;

г)основи в них переважно непохідні, вони є вихідною базою для творення багатьох слів — іменників: далекий —
даль, далина, далеч, далечінь, далекість; добрий — добро, доброта, добрість; дієслів: далекий — даленіти, віддалятися; добрий — добріти, добрішати; прислівників на -о, -є: далекий — далеко, щедрий — щедро, добрий — добре, рішучий — рішуче.

За відношенням до дійсності якісні прикметники поділя­ються на дві групи:

описові прикметники — називають ознаки, які об'єктивно властиві предметам і сприймаються органами відчуттів: синій, холодний, солодкий, високий, порожній, лисий, новий;

оцінні прикметники — називають ознаки, приписувані предметам за наслідком сприймання їх: гарний, добрий, до­рогий, важливий, корисний, розумний, щедрий, привітний.

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до предметів, дій чи обставин (відповіда­ють на питання який?): джерельна вода (вода з джерела), пшеничний хліб (хліб із пшениці), міський транспорт (транс­порт міста), затяжна робота (робота, яка затяглася), учорашній випадок (випадок, що стався вчора).

Відносні прикметники:

а) вступають у синонімічні відношення з іншими частинами мови — з іменниками: соснова шишка — шишка со­
сни, хлібний квас — квас із хліба, книжкова шафа — шафа для книжок; з дієсловами: перелітні птахи — птахи, що
перелітають; колючий дріт — дріт, який колеться; з прислівниками: нічна вулиця — вулиця вночі, домашня
робота — робота вдома;

б) мають похідні основи: вода — водний, водяний, водянистий; розділяти — роздільний, розділовий, розділювальний;
вранці — вранішній. Присвійні прикметники вказують на належність пред­мета людині, рідше — тварині (відповідають на питання ч и й?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині кри­ла, козяче молоко.

За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:

а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин;

б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються
до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;

в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п 'ята, прокрустове ложе.

Частина прикметників можуть певною мірою поєднуваї в собі значення двох різних груп. Конкретне їхнє значення зумовлюється контекстом.

Відносно-якісні прикметники виникли на основі відносних прикметників, що набули якісного значення: золотий перстень — золоті руки, травневі дні — травневий настрії драматичний твір — драматичні події, космічний експеримент -космічна швидкість.

Присвійно-відносні прикметники виражають водно час значення присвійності й відносності: шевченківський стиль батьківські поради, студентський квиток, хлопчачий голос.

Прикметники змінюються за родами, числами й від­мінками, узгоджуючись при цьому з іменниками, які боні пояснюють; якісні прикметники, крім того, мають ступені порівняння.

Ступені порівняння якісних прикметників і творення їх

Якісні прикметники під час зіставлення предметів можуть указувати на неоднакову міру тієї самої ознаки: досконалий, досконаліший, найдосконаліший; розвинений, більш розвинений (розвиненіший), найбільш розвинений (найрозвиненіший). Через те вони, крім звичайної форми, мають ще два ступені порівнян­ня: виший і найвищий.

Вищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є більше певної якості, ніж в іншому: Дніпро довший від Бугу. Свинець важчий за олово. Чавун легший, ніж сталь.

Прикметники вищого ступеня вживаються зі словами за, від, ніж, як, проти: Воля дорожча за життя. Морська миля
майже вдвічі довша від кілометра. Алюміній більш поширений у природі, ніж залізо. Речення на зразок «Хрін редьки не солодший» неправильно побудоване. Треба: Хрін від редьки (за редьку) не солодший. Найвищий ступінь порівняння означає, шо в одному пред­меті є найбільше певної якості: Київ — найдавніше місто в Україні й одне з найдавніших у світі. Україна — найбільша за площею європейська країна. Говерла — найвища гора в Україні.

Окремі якісні прикметники не мають ступенів порівнян­ня, бо вони самі вказують уже на певну міру якості: премудрий (дуже мудрий), завеликий (надто великий), старезний (надзви­чайно старий), страшенний (незмірно страшний), нескінченний (якому немає кінця), холоднуватий (трохи холодний), тихе­сенький (дуже тихий).

Не утворюються ступені порівняння і від тих якісних при­кметників, які називають безвимірну ознаку (босий, сліпий, гнідий, чалий, фіолетовий), а також від складних прикметників (світло-зелений, кисло-солодкий, чорноволосий) тощо.

Є дві форми ступенів порівняння прикметників: проста, синтетична (передається одним словом), і складена, аналітич­на (передається двома словами). Українська мова надає пере­вагу простій формі.

Проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш-.

При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -іш- основа прикметника залишається без зміни: тугий — тугіший, різкий — різкіший, сухий — сухіший, стрункий — стрункіший.

При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш-основа прикметника може зазнавати певних змін:

а) суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають: солодкий — солодший, короткий — коротший, тонкий — тонший, широкий —
ширший, глибокий — глибший, далекий — дальший;

б) приголосні г, з, ж разом із суфіксом -ш- змінюються на -жч- (таких прикметників сім): важкий — важчий,
тяжкий — тяжчий, близький — ближчий, низький — нижчий, вузький — вужчий, дужий — дужчий, дорогий —
дорожчий; це буквосполучення зберігається і в похідних словах: дужчати, ближчати, подорожчання;

в) у двох прикметниках ці зміни не відбуваються: легкий — легший, довгий — довший;

г) приголосний с разом із суфіксом -ш- змінюється на -щ- (таких прикметників три): високий — вищий, товстий —

товщий (і товстіший), красивий — кращий; буква щ збе­рігається і в похідних словах: покращити, потовщення;

ґ) приголосні т, д перед -пі- звучать як ч, дж, але на письмі ця зміна не позначається: короткий — корот­ший [корочший], багатий^- багатший [багачший], молодий — молодший [молоджший], гладкий — гладший

гладжший].

В інших випадках основа прикметника залишається без зміни: м 'який — м 'якший, дешевий — дешевший, здоровий — зборовший.

Вищий ступінь кількох прикметників утворюється від інших основ, а саме: добрий, хороший — кращий, ліпший; гар­ний — кращий; поганий — гірший; великий — більший; малий — менший.

Деякі прикметники можуть мати паралельні форми вищо­го ступеня порівняння — з суфіксом -іш- і з суфіксом -ні-. Ці форми нерідко різняться відтінками свого лексичного значен­ня: старіший (за віком) і старший (за становищем), багатіший (стосується лише матеріальних цінностей) і багатший (сто­сується і змісту), здоровіший (за станом здоров'я й за розміра­ми) і здоровший (за станом здоров'я), товстіший (стосується лише осіб) і товщий (стосується і предметів).

Проста форма найвищого ступеня порівнян­ня утворюється від простої форми додаванням префіксів най-, рідше — щонай-, якнай-: тугіший — найтугіший, коротший — найкоротший, ближчий — найближчий, вищий — щонайвищий, багатший — якнайбагатший.

Іноді неправомірно вживають виший ступінь порівняння замість найвищого: вищий сорт замість найвищий сорт, кращий знавець замість найкращий знавець або один із найкращих знавців тощо. Немає в українській мові й таких форм найвищого сту­пеня, як «самий близький друг», «сама більша заслуга», а тіль­ки найближчий друг, найбільша заслуга.

Складена форма вищого й найвищого сту­пенів порівняння вживається рідко — переважно в науко­вому й офіційно-діловому стилях.

Вона утворюється за допомогою слів більш, менш, найбільш, найменш, які ставляться перед звичайною формою прикмет­ника: розвинений — більш розвинений (а не «більш розвинені-ший»), найбільш розвинений (а не «найбільш розвиненіший»);

світлочутливий — менш світлочутливий, найменш світлочутливий.

Велика міра якості може бути передана й без порівняння — за допомогою різних морфем та слів, а саме:

а) префіксами пре-, все-, над-, за-, ультра-, архі-: премудрий, всесильний, надчутливий, завеликий {надто великий),
заширокий, ультрамодний, архіважливий;

б) суфіксами -ущ-, -уч-, -езн-, -анн-, -енн-: худющий, злючий, височезний, нездоланний, незрівнянний, нескінченний,
незбагненний',

в) за допомогою слів дуже, вкрай, особливо, надзвичайно, занадто: дуже вигідний, вкрай потрібний, особливо корисний, надзвичайно популярний, занадто самовпевнений.

Зменшена міра якості може бути передана:

а) суфіксами -уват-, -ав-: темнуватий, синюватий, білявий, золотавий;

б) за допомогою слів трохи, ледь, не дуже: трохи вузький, ледь теплий, не дуже свіжий.

Творення деяких відносних прикметників

Багато відносних прикметників утворено за допомогою суфікса -н-: народний, залізний, вчасний, професійний, комедій­ний, хатній, верхній.

Якщо твірна основа закінчується на н, то відбувається под­воєння — нн: район — районний, бетон — бетонний, вікно — віконний, південь — південний, осінь — осінній.

Приголосні г, к, х перед суфіксом -н- чергуються відпо­відно із ж, ч, ш: дорога — дорожній, рік — річний, втіха — втішний.

Якщо твірна основа закінчується збігом приголосних, то між ними може з'являтися вставний о або є: церква — церков­ний, молитва — молитовний, дно — бездонний, земля — беззе­мельний, торгівля — торговельний, купівля — купівельний, за готівля — заготівельний, ребро — міжреберний, відро — десятивідерний.

У прикметниках буквений, казармений, формений, потомствений вставний є виникає між твірною основою й суфіксом -н-

У прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ан (-ян-), букван не подвоюється. дерев'яний, олов'яний, солом'яний, віт­чизняний, весняний, горілчаний, дощаний, кожушаний, піщаний.

Велика група прикметників, що вказують на відношення предмета до дії, твориться за допомогою суфікса -льн-, який додається до основи неозначеної форми дієслова (частина діє­слова без -ти): копіювати — копіювальний, освітлювати — освітлювальний, наступати — наступальний, навчати — на­вчальний, свердлити — свердлильний, живити — живильний, місити — місильний.

Відносні прикметники від іншомовних назв часто утворю­ються за допомогою суфікса -ичн- (-ічн-): історія — історич­ний, циліндр — циліндричний, атлет — атлетичний, ідеологія — ідеологічний, хімія — хімічний, алгоритм — алгоритмічний.

Багато відносних прикметників твориться за допомогою суфікса -ов- або його варіанта -ев-: зимовий, лісовий, фірмовий, овочевий, полудневий.

У вживанні варіантів суфікса -ов- та -ев- має значення наголос:

а) якщо наголос падає на закінчення, завжди вживається -ов-: нульовий, польовий, крайовий, бойовий, сторожовий, грошовий, ключовий;

б) якщо наголос падає на основу, то після м'яких і шиплячих вживається -ев-: травневий, емалевий, кореневий,
насіннєвий, стронцієвий, життєвий (але: життьовий), взуттєвий (але: взуттьовйй), грушевий, плюшевий, обручевий, борщевий (але: борщовий); після твердих вживається -ов-: кварцовий, липовий, службовий.

Префіксальний словотвір прикметників менш продуктивний, ніж суфіксальний. Прикметники за допомогою префіксів
утворюються переважно від прикметників: прадавній, суцільний, співзвучний, антинауковий, проурядовий, ультрамодний,
нелегкий, неуважний.

Частина відносних прикметників утворилася від приймен­никових форм іменників одночасним додаванням префіксів без-, на-, над-, під-, при-, поза-, від-, до-, за-, між-, перед-, серед- (прийменники, що перейшли в префікси) і суфіксів -н(ий), -ов(ий): беззвучний, безплановий, наочний, надмірний, підземний, привокзальний, позаштатний, відцентровий, доречний, захмарний, міжрядковий, передсвітанковий, Середземний.

Творення прикметників від географічних назв

Прикметники від географічних назв творяться звичайно за допомогою суфікса -ськ-: Київ — київський, Харків — харківсь­кий, Чорнобиль — чорнобильський, Чинадієве — чинадіївський.

Причому, відповідно до фонетичних законів української мови, стаються такі зміни:

г, з, ж + ськ = зьк: Острог — острозький, Лейпциг — лейп­цизький, Санкт-Петербург — санкт-петербурзький, Кавказ — кавказький, Запоріжжя — запорізький, Лютеж — лютезь-кий;

к, ц, ч + ськ = цьк: Кременчук — кременчуцький, Вінниця — вінницький, Дарниця — дарницький, Кролевець — кролевець-кий, Гадяч — гадяцький, Маневичі — маневицький, Гринвіч — гринвіцький',

х, с, ш + ськ = ськ: Глеваха — глеваський, Карабах — ка­рабаський, Одеса — одеський, Черкаси — черкаський, Золо­тоноша — золотоніський',

суфікс -к- випадає: П'ятихатки — п 'ятихатський, Русані-вка — русанівський, Бородянка — бородянський, Боярка — боярський', іноді випадає суфікс -ц-: Васютинці — васю-тинський, Капустинці — кахетинський;

якщо відкритий склад з о, є стає закритим, то ці голосні чергуються з і: Гуляйполе — гуляйпільський, Лозове — лозів-ський, Берегове — берегівський, Жердове — жердівський, Му­качеве — мукачівський, Хмелеве — хмелівський; але в прик­метниках, утворених від інших слов'янських назв, о, є збе­рігаються в закритому складі: Ростов — ростовський, Іва­ново — івановський, Габрово — габровський, Ченстохова — ченстоховський, Сараєво — сараєвський, Воропаєво — воропаєвський, Кричев — кричевський;

при збігу приголосних у твірній частині між ними може з'явитися вставний о або є: Москва — московський, Луб­ни — лубенський, Гречинці — гречинецький, Дробівці — дра-бовецький; у відносному прикметнику білоцерківський (від назви Біла Церква) відбулося чергування вставного о з і.

Перед суфіксом -ськ- м'який знак не пишеться: Оболонь — оболонський, Ірпінь — ірпінський, Прип 'ять — прип 'ятський, Бершадь — бершадський; але після л м'який знак пишеться зав­жди: Хорол — хорольський, Ворзель — ворзельський, Трипілля — трипільський, Сімферополь — сімферопольський.

Іноді, шоб утворити прикметник від географічної назви, одного суфікса -ськ- недостатньо. Тоді використовують склад­ні суфікси (з інтерфіксами):

-івськ- додається переважно до назв, що мають форму множини: Вишняки — вишняківський, Москаленки — мо-скаленківський, Семипілки — семипілківський, Півні — півнівський, Загальці — загальцівський,

-анськ- додається до деяких назв на -а: Биківня — биків-, нянський, Рогізна — рогізнянський, Рудня — руднянський, Бу-_ дища — будищанський, Ружа — ружанський, Залуччя — залучанський;

-енськ- додається до багатьох назв на -є: Рівне — рівненський (милозвучніше було б рівенський — із вставним є), Красне — красненський, Підлісне — підлісненський, Стави­ще — ставищенський, Городище — городищенський;

-инськ- часом додається до іншомовних назв: Ялта — ял­тинський, Баку — бакинський, Караганда — карагандинський, Аляска — аляскинський, Сочі — сочинський, Чита — читинсь­кий, Амудар 'я — амудар Інський.

Прикметники, утворені від географічних назв, написаних через дефіс, пишуться також через дефіс: Пуща-Водиця — пу-ща-водицький, Михайло-Коцюбинське — михайло-коцюбинський, Кам 'янець-Подільський — кам 'янець-подільський, Віта-Пошто-ва — віта-поштовий, Київ-Товарний — київ-товарний, Нью-Йорк — нью-йоркський, Ла-Манш — ламанщський.

Прикметники, утворені від географічних назв, що склада­ються з прикметника та іменника, пишуться разом: Біла Цер­ква — білоцерківський, Гостра Могила — гостромогильський, Вітряні Гори — вітряногірський, Західна. Європа — західноєвро­пейський.

Від географічних назв, у яких вже є суфікс -ськ-, відносні прикметники утворюються додаванням закінчення -ий: Луцьк — луцький, Скадовськ — скадовський, Куп'янськ — куп'ямський, Покровське — покровський.

Творення і вживання присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються майже виключно від назв осіб, рідко — від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.

Від іменників 1 відміни прикметники творяться за допо­могою суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної осно­ви г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Оль-жин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Со­фія — Софіїн.

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники утворюють­ся за допомогою суфікса -ів, який чергується з -ов- або -ев-.

Вживання варіантів суфікса -ов- та -ев- залежить від гру­пи іменника:

а) від іменників твердої групи присвійні прикметники ут­ворюються за допомогою -ів-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова, Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; бать­ко — батьків, батькова; столяр — столярів, столярова; командир — командирів, командирова;

б) від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники утворюються за допомогою -ів-, -ев-: Василь —
Василів, Василева; Мусій — Мусив, Мусієва; Михась —Михасів, Михасева; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш —
Чернишів, Чернишева; лікар — лікарів, лікарева; школяр —школярів, школярева.

Присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й на­
писання м'якого знака, великої букви тощо (тільки чергуються кінцеві г, к, х із ж, ч, пі): Вутанька — Вутаньчин,
Маланка — Маланчин, Тодоська — Тодосьчин, Тодоска —Тодосчин, Пріська — Прісьчин, Параска — Парасчин, невістка — невістчин.

Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах — пташиний, соловей — солов Тями, горобець — горобиний, гороб'ячий; лисиця — лисячий, заєць — заячий, вовк — вовчий, сорока — сорочий, ведмідь — ведмежий, вед­медів.

Присвійні прикметники вживаються:

а) на позначення належності предмета людині: Шевченків «Заповіт», Франкові твори, материне слово; рідко — тва­рині: соловейків спів, ластівчине гніздо;

б) у термінологічних словосполученнях (пишуться з малої чі букви): базедова хвороба, антонів вогонь, адамове яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), торрічеллієва пус­тота, архімедова спіраль;

в) у крилатих висловах (пишуться з малої букви): соломонове рішення, ахіллесова п 'ята, гордіїв вузол, да-
моклів меч, сізіфова праця, дем 'янова юшка, крокодилячі сльози.

Частина присвійних прикметників вживається тепер:

а) як географічні назви: Київ (місто Кия), Харків (від Харко), Львів, Васильків, Святошин, Пирятин, Козятин,
Клавдієве, Сватове, Гречине, Маріїне;

б) як прізвища: Ковалів, Пономарів, Щоголів, Іванишин (від Іваниха), Павлишин, Ковалишин.

Повні і короткі прикметники

За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.

Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.

У народній творчості та в поезії вживаються також нестяг­нені повні прикметники: вірная (замість: вірна), вечірнюю (за­мість: вечірню), синєє (замість: синє), молодії (замість: молоді). Наприклад: Любив козак три дівчиноньки: чорнявую та біля­вую, третю руду та поганую. Нічка розсипала зіроньки яснії (Нар. творчість). Слово, чому ти не твердая криця? (Леся Українка).

Нестягнені повні форми трапляються також у прислів'ях: Хата чужая як свекруха лихая. Ні гульня, ні робота, коли рванії чоботи. На сухеє дерево і вогонь пада.

Прикметники, у яких немає закінчення, називаються ко­роткими. Вони можливі тільки в називному (знахідному) від­мінку однини чоловічого роду: славен, молод, повен.

У сучасній українській мові без певного стилістичного за­барвлення в ролі присудків вживаються лише такі короткі прикметники (паралельно з повними формами): варт, винен, годен, згоден, здоров, ладен, ласкав, певен, повинен, потрібен, рад.

Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (ч и й?): Іванів, братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн. Форми на зразок «Івановий» не є нормативними.

Паралельно вживаються форми маків і маковий цвіт', але тільки королевий цвіт.

Інші короткі прикметники вживаються лише в народній творчості та в поезії: Ой зійди, зійди, ясен місяцю (Нар. твор­чість). Шумить в кімнаті зелен гай (О. Ющенко).