РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ

Розглядаючи питання про рух Опору на окупованій нацистами території України, необхідно враховувати, що в ньому паралельно існували дві незалежні течії: першу представляли радянські партизани й підпільники, другу — угруповання, створені українськими націоналістами. Їхні стратегічні й тактичні цілі не лише не збігалися, а й були відверто взаємно ворожими. 

Найактивнішою формою всенародної боротьби в тилу ворога були збройні дії радянських партизанських і диверсійних груп, які формувалися з ініціативи партійних і комсомольських організацій. Однак у перші місяці війни партизанський рух розгортався стихійно і не мав єдиного керівного центру. Лише восени 1941 року для посилення військового керівництва партизанськими загонами в прифронтовій смузі та координації їхніх дій із частинами Червоної армії при військових радах фронтів почали створювати спеціальні оперативні групи. До кінця 1941 року в німецькому тилу залишилося 110 партійних і комсомольських комітетів і центрів, а також близько 3500 невеликих партизанських загонів і груп. 

З осені 1941 року на Чернігівщині й Сумщині розгорнув активні дії об’єднаний загін під командуванням О. Ф. Федорова, який до зими знищив близько 1 тис. нацистів, сотні одиниць ворожої техніки, 5 складів із боєприпасами, 5 ешелонів із живою силою й технікою та підірвав кілька мостів. Там же почав свою діяльність об’єднаний загін під командуванням С. А. Ковпака і С. В. Руднєва. На межі Чернігівщини, Сумщини й Орловщини діяв партизанський загін на чолі з О. М. Сабуровим, створений із військовослужбовців Червоної армії, які потрапили в оточення. За перші шість місяців 1942 року загін Сабурова знищив 32 ешелони, підірвав 32 мости, 9 цистерн із пальним і ліквідував 1500 солдатів і офіцерів противника.

Активно діяли партизани Київської, Полтавської, Житомирської, Рівненської, Волинської, Вінницької, Одеської і Харківської областей, у Донбасі та в Криму. На 1 травня 1942 року радянське армійське командування мало відомості про 766 партизанських загонів в Україні чисельністю понад 26 тис. бійців і 613 диверсійно-винищувальних груп, що налічували близько 2 тис. осіб. Ці загони й групи протягом першої половини 1942 року розгромили 13 ворожих гарнізонів, кілька штабів військових частин, знищили понад 30 тис. окупантів і поліцаїв, пустили під укіс 85 німецьких ешелонів, підірвали 227 мостів, спалили 86 складів, підбили 159 танків і бронемашин і знищили велику кількість зброї та військового майна гітлерівців.

Для керівництва діями партизан 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування створено Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з Першим секретарем ЦК КП(б) Білорусії П. К. Пономаренком. Через місяць утворено Український штаб партизанського руху (УШПР), начальником якого став Т. А. Строкач. Із створенням цих штабів завершився процес формування єдиної системи управління партизанським і підпільним рухом. У розпорядження УШПР передали радіовузли, госпіталі, зброю, транспортні літаки тощо. Почала діяти школа підготовки партизанських кадрів, розвідувальних і диверсійних груп, які згодом закидали в німецький тил.
До кінця серпня 1942 року сформовано ще 230 партизанських загонів; у нові й раніше створені загони направляли професійно підготовлених радистів, підривників, розвідників. У Київській області протягом другої половини 1942 року кількість загонів зросла у 8 разів, а загальна чисельність їхнього складу досягла 6600 осіб. У Рівненській області діяли партизанські загони під керівництвом М. С. Корчева, М. І. Місюри, Д. С. Попова, а також загін особливого призначення під командуванням Д. М. Медведєва. Спираючись на цей загін, у Рівному активно діяв радянський розвідник М. І. Кузнецов, який мав завдання ліквідувати рейхскомісара Е. Коха та його помічників.
Від початку війни й до листопада 1942 року волинські партизани пустили під укіс 60 ворожих ешелонів, розгромили близько 30 поліцейських дільниць, 30 складів із пальним і продовольством, знищили 5 тис. гітлерівців і їхніх пособників.

Загалом протягом літа й осені 1942 року партизани України розгромили 35 ворожих гарнізонів, штабів, комендатур і поліцейських дільниць, підірвали 117 мостів, 69 складів, пустили під укіс 158 ешелонів, знищили 52 літаки, 116 танків, 759 машин, вивели з ладу 29 підприємств. Своїми діями в тилу ворога вони скували німецькі частини загальною чисельністю до 120 тис. осіб.

У вересні 1942 року на нараді командирів партизанських загонів у Москві вирішено провести глибокий рейд на Правобережній Україні з’єднаннями Сабурова і Ковпака. Для участі в рейді із загону Ковпака виділили 1075 осіб, із загону Сабурова — 1617. 26 жовтня з’єднання вийшли із сіл Стара Гута та Білоусівка і рушили паралельними дорогами спочатку на південь, а потім на захід. Ведучи запеклі бої, загони за два тижні пройшли 300 км, успішно форсували Дніпро та Прип’ять. Наприкінці року вони завершили рейд у районі Житомирського Полісся. За місяць партизани знищили 2127 нацистів, підірвали 55 мостів, пустили під укіс 2 ешелони.

Наприкінці 1942 року з Білорусії та Росії до Північної України передислокувалися нові партизанські з’єднання. Розгром німецько-фашистських військ під Сталінградом, перехід стратегічної ініціативи до радянського командування і зростання військового виробництва в радянському тилу дозволили значно збільшити матеріальне забезпечення партизанів за допомогою авіації. Із січня по травень 1943 року кількість радянських партизанів в Україні зросла в 2,5 раза і досягла 29,5 тис. осіб, а до кінця року тут діяло вже 58,5 тис. партизанів. Лісові месники перетворилися на грізну силу, здатну здійснювати великі бойові операції та утримувати під своїм контролем значні території в тилу ворога. Сформувалися сприятливі умови для взаємодії партизанських загонів із частинами Червоної армії.

У червні–серпні 1943 року відбувся знаменитий Карпатський рейд партизанського з’єднання С. А. Ковпака. Просуваючись Поліською, Рівненською, Львівською й Станіславською областями, це з’єднання громило на своєму шляху німецькі гарнізони та поліцейські дільниці, завдало ударів по Битківських і Яблунівських нафтопромислах Прикарпаття, 11 разів виривалося з оточення, поки не відступило на Житомирщину.

У травні–червні 1943 року партизани розгорнули масштабну «рейкову війну». У цей період вони підірвали 291 ешелон — майже в 6 разів більше, ніж за перші чотири місяці року. Особливо активно «рейкова війна» велася в липні–серпні 1943 року у зв’язку з битвою на Курській дузі. Тоді на партизанських мінах підірвалося 1023 ворожі ешелони. Сильних ударів по ворожих комунікаціях завдали з’єднання Київської, Кіровоградської, Полтавської та інших областей середньої смуги України. До кінця серпня пропускна здатність залізниць знизилася на 72 %. Кількість підірваних ешелонів у вересні–жовтні перевищила 1150. Лише партизанське з’єднання О. Ф. Федорова до кінця року пустило під укіс 430 ешелонів ворога.

Загалом протягом 1943 року українські радянські партизани підірвали 3688 ешелонів, зруйнували 1469 залізничних і шосейних мостів, розгромили 359 залізничних станцій, ворожих гарнізонів, штабів і поліцейських дільниць, знищили до 300 тис. гітлерівців. Водночас радянське командування отримало від партизанів понад 2 тис. розвідувальних даних.

Після звільнення восени й узимку 1943 року Лівобережної України радянськими військами 33 партизанські з’єднання і загони загальною чисельністю близько 20 тис. осіб було розформовано. Проте на Правобережжі чисельність партизанів продовжувала зростати. Із грудня 1943 року по січень 1944 року партизанська армія збільшилася на 5 тис. осіб і налічувала 47,8 тис. бійців.

У 1944 році продовжували застосовувати глибокі рейди великих з’єднань у тили ворога. Так, 5 січня розпочався Львівсько-Варшавський рейд 1-ї Української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака під командуванням П. П. Вершигори. Рейд тривав три місяці. За цей час партизани пройшли 2100 км Житомирською, Рівненською, Волинською, Львівською областями, а також територією Польщі й Білорусії. У лютому–квітні через Рівненську й Тернопільську області пройшли з’єднання М. І. Шукаєва та І. М. Іванникова. Вони провели 30 боїв із нацистами, розгромили 7 штабів німецьких військових частин. У травні ці загони завдали удару по нафтопромислах Дрогобича й Борислава. Після звільнення Львова і Дрогобича партизани продовжили свій похід територією Польщі й Чехословаччини. У травні–червні територією Рівненської, Волинської, Львівської і Дрогобицької областей відбувся рейд з’єднання М. І. Наумова. Партизани пройшли понад 1 тис. км, провели 72 бої і, попри значні втрати, завдали окупантам кількох вагомих поразок.

Загалом протягом 1944 року в глибоких рейдах у тили ворога на Правобережжі й у західних областях України брали участь 19 партизанських з’єднань і 25 самостійних загонів. За січень–липень партизани знищили, поранили або взяли в полон 120 тис. гітлерівців, знищили 638 танків, 54 літаки, 4674 автомашини, організували 1037 аварій на залізницях.

Слід зазначити, що, крім українців, росіян, білорусів і представників інших народів СРСР, у радянських партизанських загонах в Україні боролися до 7 тис. поляків, понад 500 словаків і чехів, 700 угорців, 200 югославів, а також румуни, болгари, німецькі антифашисти, французи, бельгійці, іспанці тощо.