ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА 1941–1945 РОКІВ

Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років — визвольна війна радянського народу проти нацистської Німеччини та її союзників (Угорщини, Італії, Румунії, Фінляндії); найважливіша складова Другої світової війни. Безпосередню підготовку до нападу на СРСР Німеччина розпочала в 1940 році (план «Барбаросса»).

Разом із європейськими союзниками Німеччина зосередила для наступу на СРСР 191,5 дивізії; сили противника налічували 5,5 млн осіб, близько 4,3 тис. танків і штурмових гармат, 47,2 тис. гармат і мінометів, приблизно 5 тис. бойових літаків і 192 кораблі. Німеччина планувала вести проти СРСР «блискавичну війну» («бліцкриг»).

Зусилля СРСР у 1930-х роках щодо створення системи колективної безпеки не увінчалися успіхом. Пакт про ненапад, укладений із Німеччиною в серпні 1939 року, дозволив відтермінувати початок війни, однак секретні протоколи, підписані при цьому, а також під час укладання у вересні 1939 року договору про дружбу й кордон із Німеччиною, суперечили нормам міжнародного права, підривали престиж країни та фактично перетворювали СРСР на пособника нацистської Німеччини. Обороноздатність країни була послаблена соціально-економічною політикою тоталітарного режиму, масовими репресіями, які зачепили зокрема й військові кадри, а також значними прорахунками у військовому будівництві та визначенні ймовірних термінів початку війни. Головна відповідальність за це лежить на Й. В. Сталіні та його найближчому оточенні. До червня 1941 року Червона армія мала 187 дивізій, налічувала близько 3 млн осіб, понад 38 тис. гармат і мінометів, 13,1 тис. танків, 8,7 тис. бойових літаків; у Північному, Балтійському й Чорноморському флотах було 182 кораблі та 1,4 тис. бойових літаків. Проте радянські війська не були повністю укомплектовані особовим складом, танками, літаками, зенітними гарматами, автомобілями, інженерною технікою, а війська й командний склад мали низький рівень підготовки.

22 червня 1941 року нацистська Німеччина віроломно напала на СРСР. Створивши значну перевагу на напрямках головних ударів, агресор прорвав оборону радянських військ, захопив стратегічну ініціативу й панування в повітрі. Прикордонні бої та початковий період війни (до середини липня) призвели до поразки Червоної армії. Вона втратила 850 тис. осіб убитими й пораненими, 9,5 тис. гармат, понад 6 тис. танків, близько 3,5 тис. літаків; у полон потрапило приблизно 1 млн осіб. Ворог окупував значну частину країни, просунувшись углиб на 300–600 км, утративши при цьому 100 тис. осіб убитими, майже 40 % танків і 950 літаків.

23 червня створено Ставку головного командування (з 8 серпня — Ставка Верховного Головнокомандування). Усю повноту влади зосереджено в Державному комітеті оборони (ДКО), створеному 30 червня. З 8 серпня Й. В. Сталін став Верховним Головнокомандувачем. Основними подіями літньо-осінньої кампанії 1941 року були Смоленська битва, оборона Ленінграда та початок його блокади, військова катастрофа радянських військ в Україні, оборона Одеси, початок оборони Севастополя, втрата Донбасу, оборонний період Московської битви. Червона армія відступила на 850–1200 км, але «бліцкриг» було зірвано, ворога зупинено на основних напрямках під Ленінградом, Москвою й Ростовом, і він перейшов до оборони.

Зимова кампанія 1941–1942 років розпочалася контрнаступом радянських військ на західному стратегічному напрямку. У її ході здійснено контрнаступ під Москвою, Любанську, Ржевсько-В’яземську, Барвінківсько-Лозівську та десантну Керченсько-Феодосійську операції. Радянські війська зняли загрозу захоплення Москви й Північного Кавказу, полегшили становище Ленінграда, повністю або частково звільнили територію 10 областей і понад 60 міст, розгромивши близько 50 ворожих дивізій.

Під час літньо-осінньої кампанії 1942 року радянські війська отримали нереальне завдання: повністю розгромити ворога та звільнити всю територію країни. Основні військові події розгорталися на південно-західному напрямку: поразка Кримського фронту, військова катастрофа в Харківській операції, Воронезько-Ворошиловградська, Донбаська, Сталінградська оборонні операції, бої на Північному Кавказі. На північно-західному напрямку Червона армія провела Дем’янську та Ржевсько-Сичівську наступальні операції. Ворог просунувся на 500–650 км, вийшов до Волги, захопив частину перевалів Головного Кавказького хребта. Було окуповано територію, де до війни проживало 42 % населення, вироблялася третина валової продукції та знаходилося понад 45 % посівних площ.

Економіку переводили на воєнний лад. У східні райони країни перебазовано значну кількість підприємств (лише в другому півріччі 1941 року — 2593, зокрема 1523 великі), вивезено 2,3 млн голів худоби. У першому півріччі 1942 року випущено 10 тис. літаків, 11 тис. танків, близько 54 тис. гармат. У другому півріччі їхнє виробництво зросло більш ніж у 1,5 раза. Радянсько-англійська угода від 12 липня 1941 року, Московська конференція представників СРСР, США і Великобританії (29 вересня – 1 жовтня 1941 року), Декларація 26 держав від 1 січня 1942 року про військовий союз країн, що боролися проти нацизму, та радянсько-американська угода від 11 червня 1942 року сформували ядро антигітлерівської коаліції.

Під час зимової кампанії 1942–1943 років основними подіями стали Сталінградська та Північно-Кавказька наступальні операції, прорив блокади Ленінграда. Червона армія просунулася на захід на 600–700 км, звільнивши територію понад 480 тис. км², розгромивши 100 дивізій (40 % сил ворога на радянсько-німецькому фронті). Створено сприятливі умови для наступу союзників у Північній Африці, Сицилії та Південній Італії.

Під час літньо-осінньої кампанії 1943 року вирішальною подією стала Курська битва. Важливу роль відіграли партизани (операція «Рейкова війна»). У ході битви за Дніпро звільнено 38 тис. населених пунктів, зокрема 160 міст; із захопленням стратегічних плацдармів на Дніпрі створено умови для наступу на Білорусь. У битві за Дніпро партизани провели операцію «Концерт» із руйнування комунікацій ворога. На інших напрямках здійснено Смоленську й Брянську наступальні операції. Червона армія пройшла з боями 500–1300 км, розгромивши 218 дивізій. Важливим етапом у розвитку міжнародних і міжсоюзницьких відносин стала Тегеранська конференція (28 листопада – 1 грудня 1943 року).

Під час зимової кампанії 1943–1944 років Червона армія провела наступ в Україні (10 одночасних і послідовних фронтових операцій, об’єднаних спільним задумом), завершила розгром групи армій «Південь», вийшла на кордон із Румунією та перенесла бойові дії на її територію. Майже одночасно відбулася Ленінградсько-Новгородська наступальна операція, яка остаточно деблокувала Ленінград. У результаті Кримської операції звільнено Крим. Радянські війська просунулися на захід на 250–450 км, звільнивши близько 300 тис. км² території, та вийшли на державний кордон із Чехословаччиною.

У червні 1944 року союзники відкрили другий фронт у Франції, що погіршило військово-політичне становище Німеччини. Під час літньо-осінньої кампанії 1944 року радянські війська провели Білоруську, Львівсько-Сандомирську, Східнокарпатську, Яссько-Кишинівську, Прибалтійську, Дебреценську, Східнокарпатську, Белградську, частково Будапештську та Петсамо-Кіркенеську наступальні операції. Остаточно звільнено Білорусь, Україну й Прибалтику (крім деяких районів Латвії), частково Чехословаччину; Румунія й Угорщина змушені були капітулювати та вступити у війну проти Німеччини; звільнено Радянське Заполяр’я й північні області Норвегії. З 4 по 11 лютого 1945 року в Ялті відбулася Кримська конференція лідерів СРСР, Великобританії та США.

Кампанія 1945 року в Європі включала Східнопрусську, Вісло-Одерську, завершення Будапештської, Східнопомеранську, Нижньосілезьку, Верхньосілезьку, Західнокарпатську, Віденську й Берлінську операції, які завершилися беззастережною капітуляцією нацистської Німеччини. Після Берлінської операції радянські війська спільно з 2-ю армією Війська Польського, 1-ю та 4-ю румунськими арміями і 1-м чехословацьким корпусом провели Празьку операцію. 24 червня в Москві відбувся Парад Перемоги. На Берлінській конференції лідерів трьох великих держав (липень–серпень 1945 року) досягнуто домовленостей щодо післявоєнного устрою світу в Європі.
9 серпня 1945 року СРСР, виконуючи союзницькі зобов’язання, розпочав воєнні дії проти Японії. У ході Маньчжурської операції радянські війська розгромили Квантунську армію, звільнили Південний Сахалін і Курильські острови. 2 вересня 1945 року Японія підписала Акт про беззастережну капітуляцію.

На радянсько-німецькому фронті розгромлено й полонено 607 дивізій противника, знищено 75 % його військової техніки. За різними даними, втрати вермахту становили від 6 млн до 13,7 млн осіб. СРСР утратив близько 27 млн осіб, зокрема 11,3 млн на фронті, 4–5 млн партизанів, багато людей загинуло на окупованій території та в тилу країни. У нацистському полоні опинилося близько 6 млн осіб. Матеріальні збитки склали 679 млрд карбованців. У важкій кровопролитній війні радянський народ зробив вирішальний внесок у звільнення народів Європи від нацистського гніту. День Перемоги (9 травня) щорічно відзначається як всенародне свято та день пам’яті про загиблих.

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ («НОВИЙ ПОРЯДОК»)

22 липня 1942 року, після того як радянські війська залишили м. Свердловськ Ворошиловградської (нині Луганської) області, уся територія України опинилася під владою нацистських окупантів. Окупаційний режим, нав’язаний населенню західних районів СРСР у вигляді так званого «нового порядку», відзначався винятковою жорстокістю. Метою нацистських агресорів було нещадним терором і насильством пограбувати завойовані території, піддати геноциду їхнє населення та запровадити систему безжалісної експлуатації. У планах колонізації зазначалося: «Україна — найродючіша область Європи, її завдання — постачати продукти харчування й сировину новій Європі».

Окупанти штучно розчленували українську територію: Закарпаття перебувало під контролем Угорщини; Північна Буковина, Ізмаїльський район і «Трансністрія» (межиріччя Дністра і Південного Бугу) були підпорядковані Румунії; «дистрикт Галичина» увійшов до складу створеного на території Польщі «генерал-губернаторства»; Слобідська Україна й Донбас були оголошені прифронтовою зоною і підпорядковувалися фронтовому командуванню; на решті українських земель утворено рейхскомісаріат «Україна» зі столицею в місті Рівному, де розташовувалася резиденція рейхскомісара Еріха Коха — гітлерівського ставленика, який зневажав усіх слов’ян. 
Нацистські окупанти застосовували єдиний метод управління захопленими територіями — фізичний і моральний терор. За роки окупації вони знищили на українській землі 5 млн 264 тис. осіб мирного населення і військовополонених, депортували до Німеччини 2,3 млн осіб (200 тис. із них, боячись репресій сталінського режиму, не повернулися додому після закінчення війни), спалили сотні міст і селищ міського типу, тисячі сіл, пограбували і зруйнували підприємства, шахти, колгоспи, радгоспи, машинно-тракторні станції (МТС). Прямі матеріальні збитки, завдані нацистами Україні, становили 285 млрд карбованців (у довоєнних цінах).

У пограбуванні України брали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм. Із червня 1941 року по березень 1944 року лише «Центральне торговельне товариство Сходу» вивезло з республіки 9,2 млн тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та мільйони тонн інших продуктів, для транспортування яких знадобилося 1 млн 418 тис. вагонів. За даними статистики, 85 % усіх продовольчих ресурсів, вивезених німцями з окупованих районів СРСР, припадало на Україну.

На окупованій території зберегли колгоспну систему та запровадили загальну трудову повинність. Спочатку вона охоплювала осіб віком від 18 до 45 років, згодом — від 14 до 65 років. «Ми — раса панів і повинні керувати жорстоко, але справедливо, — заявляв рейхскомісар Е. Кох. — Я вичавлю з цієї країни усе до останньої краплі... Місцеве населення має працювати, працювати й ще раз працювати». Усі важливі адміністративні та господарські посади до рівня повітів включно займали німецькі чиновники. Українські колаборанти («зрадники», «фашистські прихвосні», як їх називали в народі) могли обіймати лише нижчі адміністративні посади: сільських старост, містечкових бургомістрів, поліцаїв.

Контролювати населення адміністративним органам допомагали служби СД, СС, гестапо (таємна поліція) та регулярні армійські частини.

НАСЛІДКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Перебуваючи в зоні активних бойових дій і окупації, Українська РСР зазнала величезних людських втрат. Окрім мільйонів мобілізованих до армії та загиблих на фронті солдатів, значними були втрати серед мирного населення. Нацисти знищили 3 млн 265 тис. мирних жителів, 1 млн 366 тис. військовополонених, а також примусово вивезли до Німеччини близько 2,2 млн остарбайтерів. Багато людей померло від голоду й хвороб через нестерпні умови життя, створені окупантами на захопленій території. Загальна кількість загиблих громадян України становила 5,3 млн осіб, тобто загинув кожен шостий житель республіки.

Колосальної шкоди було завдано народному господарству України. Окупанти зруйнували 714 міст і містечок, понад 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств, 18 тис. медичних установ, близько 33 тис. шкіл, технікумів і вищих навчальних закладів. Було розграбовано та зруйновано 30 тис. колгоспів, радгоспів і машинно-тракторних станцій (МТС). Прямі збитки склали 285 млрд карбованців, а загальна сума втрат, яких зазнали населення та економіка республіки, досягла приблизно 1,2 трлн карбованців.
Позитивним підсумком війни стало приєднання Західної України до Радянської України, що дозволило українському народу вперше за багато століть об’єднатися в межах однієї держави.

Міжнародний авторитет України зріс, і 26 квітня 1945 року вона стала одним із засновників і членів Організації Об’єднаних Націй (ООН).
Як складова частина СРСР, Радянська Україна зробила величезний внесок у розгром нацистської Німеччини та вийшла переможцем у Великій Вітчизняній і Другій світовій війнах.