Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава, створена в листопаді 1918 року на західноукраїнських землях, що входили до Австро-Угорської імперії. 

У жовтні 1918 року, в умовах військової поразки австро-німецького блоку в Першій світовій війні та під ударами національно-визвольної боротьби поневолених народів, Австро-Угорська імперія розпалася на кілька незалежних держав. У цих складних умовах українці вжили рішучих заходів для створення власної незалежної держави.

Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат, який розпочав підготовку збройного повстання проти австрійської влади. У жовтні 1918 року головою комісаріату призначили сотника Легіону Українських січових стрільців Д. Вітовського. 18 жовтня 1918 року у Львові на зборах усіх українських депутатів австрійського парламенту, членів галицького та буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духівництва й студентства утворили Українську Національну Раду. УНРада стала представницьким органом українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини та Закарпаття. На цьому засіданні вирішили прийняти демократичну конституцію й обрати президента Української Національної Ради, яким став Є. Петрушевич.

31 жовтня 1918 року у Львові стало відомо про приїзд Польської ліквідаційної комісії (створеної 28 жовтня 1918 року в Кракові), яка мала прийняти від австрійського намісника владу над усім краєм і включити його до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом вимогу про передачу їй усієї повноти влади в Галичині й Буковині. Однак австрійський намісник Галичини відповів категоричною відмовою. Тоді 31 жовтня 1918 року вирішили взяти владу у Львові збройним шляхом. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року стрілецькі частини, очолювані сотником Д. Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи в місті. 9 листопада 1918 року утворили тимчасовий виконавчий орган, який 13 листопада 1918 року перетворили на уряд — Державний секретаріат.

Тоді ж затвердили конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну незалежність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», відповідно до якого вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Закон визначав територію ЗУНР, що охоплювала українські етнічні землі Галичини, Буковини і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км² і налічувала 6 млн осіб населення. Було затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі — і синьо-жовтий прапор. Національним меншинам на території ЗУНР гарантували рівні з українським населенням права.

Тимчасовий основний закон ЗУНР згодом доповнили низкою законів, спрямованих на становлення державно-політичного й економічного життя республіки, серед яких: закон про організацію війська (13 листопада 1918 року), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 року), тимчасoву організацію судочинства (16 і 21 листопада 1918 року), державну мову (1 лютого 1919 року), школу (13 лютого 1919 року), громадянство (8 квітня 1919 року), земельну реформу (14 квітня 1919 року). 

Наслідком активної зовнішньополітичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині й Німеччині та дипломатичних представництв у Чехословаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та інших країнах. До нової Української держави єврейське і німецьке населення поставилося лояльно, натомість поляки розпочали воєнні дії проти української влади. Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада 1918 року зайняли Чернівці, а згодом усю Північну Буковину. 21 листопада 1918 року внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кінця грудня 1918 року УНРада й уряд ЗУНР перебували в Станіславі (нині Івано-Франківськ).

4 січня 1919 року сформували новий уряд на чолі з С. Голубовичем і створили відділення УНРади (складалося з 9 членів) під керівництвом Є. Петрушевича. 1 грудня 1918 року делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об’єднання

 ЗУНР і УНР.

22 січня 1919 року в Києві відбулося урочисте проголошення Акту про об’єднання ЗУНР і УНР у єдину соборну Українську Народну Республіку. Відповідно до закону «Про форму влади в Україні», ухваленого Трудовим конгресом України, ЗУНР отримала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Однак унаслідок складної міжнародної та внутрішньої ситуації возз’єднання двох українських держав не відбулося, і їхні адміністративні органи продовжували діяти незалежно.

У січні–травні 1919 року, незважаючи на постійний брак зброї, боєприпасів і амуніції, Українська Галицька Армія (УГА) контролювала ситуацію на українсько-польському фронті й поступово витісняла польську армію з території Галичини. У середині лютого 1919 року УГА з метою остаточного звільнення території ЗО УНР розпочала Вовчухівську операцію. Однак наприкінці лютого успішний наступ української армії зупинили за вимогою Паризької мирної конференції 1919–1920 років, яка надіслала до Львова місію для переговорів із урядом ЗО УНР про умови перемир’я з Польщею. Члени місії виявили повне нерозуміння взаємин між ЗУНР і Польщею. Місія висунула вимогу припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, за якою 40 % Східної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходили до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновилися.

13 травня 1919 року Вища Рада країн Антанти розпочала нову спробу укласти перемир’я між воюючими сторонами. Цього разу пропозиції комісії, яку очолював генерал Л. Бота, були прийняті українською стороною. Однак умови перемир’я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, відкинув польський уряд. У цей час на український фронт у Галичині та на Волині кинули сформовану у Франції 80-тисячну польську армію генерала Й. Галлера, яка за вимогою Антанти призначалася для боротьби проти більшовицьких військ. На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками.
У зв’язку з критичним станом ЗО УНР 9 червня 1919 року уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а УНРада передала всю повноту військової та цивільної влади Є. Петрушевичу, який отримав звання диктатора Західної Області УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є. Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган — Раду уповноважених диктатора і Військову канцелярію. Головнокомандувачем призначили генерала О. Грекова.

7–28 червня 1919 року УГА під командуванням Грекова провела Чортківський наступ, у результаті якого значну частину Галичини звільнили від польських загарбників. Однак брак зброї і боєприпасів змусив УГА протягом червня–липня відступити на попередні позиції. 16–18 липня 1919 року вона відступила за річку Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська. З липня по листопад 1919 року місцем перебування Є. Петрушевича, Ради уповноважених диктатора і Початкової команди УГА був Кам’янець-Подільський.

Наприкінці листопада 1919 року Петрушевич і уряд ЗУНР змушені були переїхати до Відня, де продовжували активну міжнародну діяльність для захисту державних інтересів ЗУНР. Вища Рада Антанти 25 червня 1919 року (за іншими даними — 29 червня), побоюючись наступу більшовицьких військ за Збруч, погодилася на тимчасову окупацію польськими військами Східної Галичини. 21 листопада 1919 року під тиском польської сторони уклали «Договір між союзними державами та Польщею про Східну Галичину», за яким Галичина входила до складу Польської держави, зберігаючи статус територіальної автономії. 8 грудня 1919 року Вища Рада Антанти юридично закріпила окупацію споконвічних українських земель — Холмщини, Лемківщини, Підляшшя і Посяння — Польщею.

Протягом 1920–1923 років уряд ЗУНР і президент Є. Петрушевич постійно порушували перед Лігою Націй, Вищою Радою і Радою Послів держав Антанти питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на території республіки та відновлення незалежності ЗУНР. Однак лідери країн Антанти не захотіли ухвалити справедливе рішення з цієї проблеми. 15 березня 1923 року уряд ЗУНР в еміграції припинив своє існування, а Є. Петрушевич склав свої повноваження.