ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654р. та березневі статті

Переяславська рада 1654 року — збори представників українського народу, які ухвалили рішення про приєднання України до Московського царства. 

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 РОКУ

Раду скликав гетьман Богдан Хмельницький 8(18) січня в місті Переяславі (тепер Переяслав, Київська область). Рішення про приєднання сприяли близькість мови та культури українського й російського народів, спільна православна віра, а також наявність економічних, політичних і культурних зв’язків. Важливу роль відіграли особливості державного устрою Московії, де існували козацькі регіони (на Дону, Яїку), що не знали кріпацтва й мали певну політичну автономію. Московський уряд надавав притулок українським селянам і козакам, оселяючи їх як вільних людей.

На суміжних із Україною територіях із українських переселенців була створена Слобідська Україна з козацьким реєстром. Українське селянство сподівалося здобути під владою Московії статус вільного населення, позбутися національного гніту та релігійних переслідувань. Козацька старшина та шляхта прагнули за підтримки царя закріпити свої станові привілеї й забезпечити політичну автономію України в межах Московської держави. 

Напередодні ради Богдан Хмельницький зустрівся з головою царського посольства боярином Василем Бутурліним. Уранці 8(18) січня він скликав старшинську раду, яка одноголосно підтримала перехід України під протекторат Московії. У середині дня відбулася відкрита рада за участю представників полків із визволених від польської влади земель, переяславських міщан і селян навколишніх сіл. У своїй промові Хмельницький нагадав про жертви, принесені українським народом у визвольній боротьбі, і наголосив, що визнання московської влади є єдиним способом закріпити здобутки. Пропозицію зустріли одностайним схваленням. Після цього старшина, козаки та міщани склали присягу на вірність цареві. Приєднання Гетьманщини до Московії загалом мало прогресивне значення для економічного, політичного та культурного розвитку українського народу, зміцнивши військово-політичний і економічний союз двох слов’янських народів.

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ

У березні 1654 року козацька делегація, відправлена гетьманом Богданом Хмельницьким до Москви, подала на розгляд московській стороні проєкт договору з 23 пунктів:

1) підтвердити права та вольності Війська Запорізького; 2) установити козацький реєстр у 60 тисяч осіб; 3) зберегти права православної шляхти; 4) зберегти органи міського самоврядування; 5) залишити гетьманові у володінні Чигиринське староство; 6) дозволити обирати гетьмана з подальшим затвердженням царем; 7) гарантувати давні права козацтва; 8) установити платню генеральному писареві в 1000 золотих і надати йому млин «для прожитку»; 9) надати по млину кожному полковникові; 10) установити платню суддям військовим по 300 золотих і млин, а писарям суддівським — по 100 золотих; 11) надати по млину осавулам військовим і полковим; 12) виділити 400 золотих на військове спорядження пушкарів і обозного; 13) не порушувати давні «права духовні й світські»; 14) дозволити гетьманові та Війську Запорізькому приймати іноземних послів; 15) передати збір податків місцевим українським урядовцям; 16) заборонити царським воєводам порушувати місцеві звичаї та закони; 17) видати окремі грамоти, що закріплюють права козаків і шляхти; 18) питання про митрополита обговорити усно; 19) відправити царське військо на Смоленськ, щоб випередити поляків; 20) виставити на кордоні з Польщею тритисячне військо або «як царська величність зволить»; 21) за звичаєм виплачувати кошти полковникам, осавулам і сотникам; 22) зобов’язати донських козаків бути готовими до боротьби з татарами; 23) розмістити в прикордонній фортеці Кодак гарнізон із 400 осіб і надати царську протекцію запорожцям. 

21 березня 1654 року цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили 11 пунктів цього проєкту. Українсько-московський договір de jure закріплював автономний статус України в складі Московського царства. Гетьман і Військо Запорізьке отримали право самоврядування на козацькій території та можливість вести дипломатичні відносини з іноземними державами, за винятком Речі Посполитої та Османської імперії (зносини з польським королем і «турецьким султаном» дозволялися лише через Москву).