ГЕТЬМАН Б. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

Хмельницький Богдан Михайлович (близько 1595 – 27 липня 1657) – видатний український політичний і державний діяч, полководець, гетьман України (1648–1657), засновник Української гетьманської держави (Гетьманщини). Народився в родині дрібного шляхтича Михайла Хмельницького, імовірно, на хуторі Суботів поблизу Чигирина (тепер Черкаська область). 

Початкову освіту здобув у школах Чигирина та Києва, згодом навчався у Львівському або Ярославському єзуїтському колегіумі. Добре володів польською, латинською та турецькою мовами, знав історію. Після 1618 року записався до Чигиринської сотні реєстрового козацького війська. У серпні 1620 року разом із батьком приєднався до війська коронного гетьмана Станіслава Жолкевського для походу на Молдову.

 Брав участь у Цецорській битві 1620 року, де загинув його батько, а сам Богдан потрапив у дворічний турецький полон у Стамбулі. Після повернення (імовірно, викуплений матір’ю або козаками) служив у Чигиринському полку, брав участь у походах проти татар і турків, а також у козацьких повстаннях під проводом Тараса Федоровича, Павла Павлюка, Якова Острянина та Дмитра Гуні. На козацькій раді в Києві його обрали до складу посольства, яке мало домагатися від польського короля пом’якшення умов «Ординації Війська Запорізького» 1638 року. У грудні 1638 року Хмельницького обрали сотником Чигиринського полку.

 У 1639 році він відвідав Вільно та Варшаву, намагаючись отримати поступки від польського уряду. За деякими даними, у 1644 році вів переговори у Варшаві з французьким послом Ніколя де Брежі щодо найму 2600 запорізьких козаків на французьку службу. У квітні 1645 року у складі козацького посольства побував у Франції, де уклали угоду про участь козаків у воєнних діях проти іспанських Габсбургів під Дюнкерком. На початку 1646 року таємно зустрівся з польським королем Владиславом IV Вазою, який обіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тисяч осіб і відновити права та вольності козацтва.

У середині 1640-х років загострилися стосунки Хмельницького з представниками польської адміністрації, зокрема з чигиринським старостою Олександром Конецпольським і підстаростою Данилом Чаплинським. Навесні 1647 року, попри королівський привілей на володіння хутором Суботів, Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину Хмельницького. Богдан неодноразово звертався до Конецпольського та коронного гетьмана Миколая Потоцького з проханням припинити свавілля, але безрезультатно. Наприкінці травня 1647 року виїхав до Варшави, де обговорював організацію морського походу проти турків.

 У вересні 1647 року коронний канцлер Єжи Оссолінський вручив Хмельницькому гетьманські клейноди. У вересні–жовтні 1647 року під його керівництвом відбувалися таємні наради щодо підготовки антипольського повстання. У листопаді 1647 року (через донос чигиринського осавула) Хмельницького заарештували, але за допомогою друзів він звільнився. У грудні 1647 року з невеликим загоном козаків і сином Тимошем вирушив на Запорожжя. Наприкінці грудня 1647 – на початку січня 1648 року на острові Томаківка створено козацький табір. У січні 1648 року Хмельницький відправив посольство до кримського хана Ісляма III Гірея з проханням про підтримку у війні проти Речі Посполитої. 25 січня 1648 року повсталі козаки захопили Запорізьку Січ на Микитиному Розі, де на початку лютого Хмельницького обрали гетьманом. Невдовзі розпочалася підготовка до війни з Річчю Посполитою. На початку 1648 року гетьман уклав військово-політичний союз із Кримським ханством і відправив посольства до османського султана Ібрагіма та донських козаків. Навесні 1648 року козацьке військо під командуванням Хмельницького разом із татарською кіннотою завдало нищівних поразок польським військам у битвах на Жовтих Водах і під Корсунем.

Для розширення соціальної бази повстання гетьман звернувся до українського народу з універсалами, закликаючи до боротьби проти поневолювачів. Під час Національно-визвольної війни Хмельницький приділяв особливу увагу створенню української армії та забезпеченню її боєздатності. Він розробив і впровадив статут «Про устрій Війська Запорізького», видав мобілізаційні універсали, займався матеріальним забезпеченням війська. Це дозволило українській армії 23 вересня 1648 року розгромити королівські війська в битві під Пилявцями та розпочати похід на західноукраїнські землі. Козацькі полки зайняли Збараж, Броди, Старокостянтинів.

26 вересня 1648 року почалася облога Львова, а 5 жовтня загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок. 16 жовтня, отримавши викуп за місто, козаки й татари вирушили на Замостя. Після зняття облоги Замостя 14 листопада 1648 року козацькі полки повернулися в Подніпров’я, і 17 грудня 1648 року Хмельницький урочисто в’їхав до Києва. У цей період він вів переговори з новим польським королем Яном II Казимиром і відправив посольства до Московського царства, Трансільванії та Кримського ханства. Оскільки обидві сторони були незадоволені результатами воєнних дій і умовами перемир’я, вони готувалися до продовження війни. Наприкінці червня 1649 року українське військо разом із кримською ордою розпочало облогу Збаража. Для його звільнення виступила польська армія на чолі з Яном II Казимиром. Після Зборівської битви 1649 року Хмельницький під тиском кримського хана змушений був укласти Зборівський мирний договір із Річчю Посполитою, який передбачав перехід Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств під козацьке управління, установлення реєстру в 40 тисяч осіб, амністію учасникам повстання, можливість повернення шляхти до своїх маєтків і повторне закріпачення селян, які брали участь у повстанні. 

Перерва у воєнних діях дозволила гетьманові зосередитися на розбудові Гетьманщини: запроваджено полково-сотенний адміністративний устрій, зміцнено кордони, упорядковано фінанси, активізовано зовнішньополітичну діяльність. У 1650 році Хмельницький здійснив похід на Молдову, уклавши союз із молдавським господарем Василем Лупулом. Наприкінці вересня 1650 року польський уряд вирішив відновити воєнні дії проти Гетьманщини. У лютому 1651 року польське військо розпочало наступ на Брацлавщину, але в лютому–березні зазнало поразок від полковника Івана Богуна та відступило до Кам’янця-Подільського. За наказом гетьмана проведено загальну мобілізацію. У червні 1651 року в Берестецькій битві через зраду кримського хана українське військо зазнало поразки. Хмельницький змушений був підписати Білоцерківський мирний договір, який обмежував територію Гетьманщини Київським воєводством і зменшував козацький реєстр до 20 тисяч осіб. Умови договору викликали невдоволення козаків, що призвело до відновлення воєнних дій навесні 1652 року. У травні 1652 року українське військо під командуванням Хмельницького розгромило двадцятип’ятитисячну польську армію в битві під Батогом. Протягом 1652–1653 років гетьман продовжував воєнні дії проти Речі Посполитої.

У складних військово-політичних умовах Хмельницький постійно шукав союзників для боротьби проти Речі Посполитої. Нестабільна політика Кримського ханства та пасивність Османської імперії, з одного боку, і непримиренність Речі Посполитої, з іншого, спонукали гетьмана укласти 8 січня 1654 року на Переяславській раді договір між Гетьманщиною та Московським царством, за яким Україна входила до його складу зі збереженням широкої автономії. Через суперечки з керівником московського посольства Василем Бутурліним Хмельницький відправив до царя посольство з проханням підтвердити права Війська Запорізького. 27 березня 1654 року в Москві цар Олексій Михайлович затвердив «Статті Богдана Хмельницького», а гетьманові надіслали жалувану грамоту, що юридично закріпила договір між Україною та Московією. У 1655 році відбувся спільний похід українсько-московських військ на Львів. У цей період загострилися стосунки гетьмана з царськими воєводами, які втручалися у внутрішні справи України, порушуючи домовленості. Стурбований зміною зовнішньополітичного курсу Московії, яка схилялася до примирення з Річчю Посполитою, Хмельницький заручився підтримкою Трансільванії та Швеції. У жовтні 1656 року він уклав договір із Трансільванією про взаємодопомогу, за яким Юрій II Ракоці визнав за гетьманом право на «усю Русь до Вісли». Водночас Хмельницький налагоджував дипломатичні відносини зі шведським королем Карлом X Густавом, а також із Молдовою, Валахією, Австрією та Бранденбургом.

Раптова смерть гетьмана 27 липня 1657 року перервала його діяльність, спрямовану на об’єднання українських земель і зміцнення незалежності Гетьманщини. Хмельницького поховали 23 серпня 1657 року в Іллінській церкві в Суботові.