КОЗАЦТВО

Козацтво – військово-промисловий стан, що сформувався на півдні України в XV–XVI століттях. Термін «козак» тюркського походження: у «Таємній історії монголів» (1240) так називали вільну людину, не зв’язану сімейними узами й схильну до воєнних походів, а в словнику половецької мови (1303) – воїна-сторожа. 

Походження та значення терміна
На землях Русі козаками почали іменувати вільних людей, які оселялися в прикордонних районах Великого князівства Литовського, Московського царства та Речі Посполитої. Живучи на межі християнського та ісламського світів, козаки об’єднувалися в збройні ватаги під проводом виборних отаманів, готові захищати свою незалежність від зовнішніх загроз.

Соціальний склад

Козацькі громади поповнювалися селянами-втікачами, кріпаками, каторжниками, а також людьми, переслідуваними за релігійними чи політичними мотивами. Козацтво було багатонаціональним: за свідченням польського посла Пясочинського (1601), серед козаків були українці (яких він називав «поляками»), московити, волохи, турки, татари, євреї та «люди всякої мови». Основні поселення козаків розташовувалися в районі Черкас і за Дніпровськими порогами, тому їх називали черкасами або запорожцями.

Господарська діяльність

Запорізькі козаки не підкорялися жодній державі, керуючись власними законами та звичаями. Вони жили за рахунок полювання, рибальства, бджільництва, а також здобичі від сухопутних і морських походів. На межі XV–XVI століть козацькі поселення – зимівники та слободи – з’явилися на річках Південний Буг, Синюха, Рось, Тясмин, а також на лівому березі Дніпра вздовж Трубежа, Сули та Псла. Ця територія прикордонних земель отримала назву Україна.

Перші згадки та контроль влади

Перші документальні згадки про українських козаків датуються 1489 і 1492 роками. Уже тоді литовська влада намагалася контролювати козаків. У 1499 році великий князь литовський Олександр Ягеллон у грамоті київському воєводі вимагав, щоб козаки, які промишляли за порогами, віддавали десяту частину здобичі.

Запорізька Січ

Для захисту поселень козаки зводили укріплення – «січі». Першу велику фортецю – Запорізьку Січ – збудував між 1553 і 1556 роками князь Дмитро Вишневецький на острові Мала Хортиця. Козаки визнали його гетьманом. Запорізька Січ стала головним укріпленням і притулком Війська Запорізького Низового. Жінки та діти до Січі не допускалися, а козаки жили в куренях – окремих житлових приміщеннях.

Політичний устрій

Вищим органом влади на Січі була козацька рада, у якій брали участь усі запорожці. Рада обирала гетьмана (пізніше – кошового отамана), військову та паланкову старшину, судила порушників, укладала договори з іншими державами, затверджувала плани походів. Рішення приймалися більшістю голосів, часто супроводжуючись суперечками чи бійками.
Кошовий отаман очолював виконавчу, військову та духовну владу, затверджував судові вироки, вів дипломатію, розподіляв землі та трофеї. Його символом була булава.

• Військовий суддя здійснював судові функції, завідував скарбницею та арсеналом разом із скарбничим. Символи – печатка й тростина.
• Військовий писар складав документи, керував канцелярією. Його атрибути – чорнильниця в срібній оправі та перо за вухом. 
• Військовий осавул відповідав за прикордонну службу, охорону зимівників, слідство та виконання вироків. 
• Військовий обозний керував артилерією, фортифікаціями, спорудженням таборів і штурмами. 
• Курінний отаман очолював курінь, завідував його скарбницею. Без досвіду на цій посаді не обирали кошовим.

Військова організація

Чисельність запорожців зазвичай становила 5–6 тисяч осіб. Козаки не мали постійних ворогів чи союзників, керуючись корпоративними інтересами. Вони воювали проти Османської імперії та Кримського ханства (часто в союзі з Річчю Посполитою чи Московським царством), проти Речі Посполитої (з татарами чи турками) або проти Московського царства (з поляками чи татарами), залежно від політичної ситуації та вигідних пропозицій. У XVI – першій половині XVII століття часті були морські походи на Чорне море, Крим і Османську імперію, подібні до набігів вікінгів чи піратів.

Типи козаків

• Окрім запорожців, в Україні сформувалися:
• Городові козаки, які жили в містах (наприклад, у Каневі 1600 року було понад 1300 городових козаків із родинами). Вони підкорялися лише своїй старшині, ігноруючи офіційну владу. 
• Реєстрові козаки, створені Річчю Посполитою 1568 року за універсалом короля Сигізмунда II Августа. Перший реєстр налічував 300 козаків, які отримували 10 злотих на рік. Організацію очолив коронний гетьман Юрій Язловецький.

Розквіт козацтва
Авторитет козацтва зріс за гетьманства Петра Конашевича-Сагайдачного (1616–1622). Він реорганізував Військо Запорізьке в регулярну армію чисельністю кілька десятків тисяч осіб із суворою дисципліною, перетворивши козацтво на окремий суспільний стан.