Литовська доба

Велике князівство Литовське — феодальна держава, що існувала в XIII—XVI ст. на території частини сучасної Литви, Білорусі й України. 

ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ

Основним заняттям населення було землеробство й скотарство. Полювання й промисли відігравали підсобну роль у господарстві. Розвиток ремесла, заснованого на залізоробному виробництві, внутрішня і зовнішня торгівля (із Руссю, Польщею тощо) сприяли зростанню міст (Вільнюс, Тракай, Каунас тощо). У IX—XII ст. на території Литви розвивалися феодальні відносини, складалися стани феодалів і залежних людей. Окремі литовські політичні об’єднання — землі (Аукштайтія, Жемайтія, Делтува та інші) — мали неоднаковий рівень суспільно-економічного розвитку. Розклад первіснообщинних відносин і виникнення феодального ладу призвели до утворення держави в литовців. Згідно з Галицько-Волинським літописом, у русько-литовському договорі 1219 р. згадується союз литовських князів на чолі з «найстаршими» князями, що володіли землями в Аукштайтії.

Це свідчить про наявність держави в Литві. Посилення великокнязівської влади привело до об’єднання основних литовських земель у Велике князівство Литовське під владою Міндовга (середина 30-х рр. XIII ст. — 1263 р.), який захопив також деякі білоруські землі (Чорну Русь). Утворення Великого князівства Литовського було прискорене необхідністю об’єднатися для боротьби з агресією німецьких хрестоносців, що посилилася з початку XIII ст. Литовські війська здобули великі перемоги над лицарями в боях при Шяуляї (1236 р.) і Дурбі (1260 р.). У XIV ст., за князювання Гедиміна (1316—1341 рр.), Ольгерда (1345—1377 рр.) і Кейстута (1345—1382 рр.), Велике князівство Литовське значно розширило свої володіння, приєднавши всі білоруські, частину українських і російських земель (волинські, вітебські, турово-пінські, київські, переяславські, подільські, чернігово-сіверські землі).

 Їхнє включення полегшувалося тим, що Русь була ослаблена монголо-татарським ярмом, а також боротьбою з агресією німецьких, шведських і датських загарбників. Входження до складу Великого князівства Литовського російських, українських, білоруських земель із більш розвинутими суспільними відносинами й культурою сприяло подальшому розвиткові суспільно-економічних відносин у Литві. У приєднаних землях литовські великі князі зберегли місцевим магнатам значну автономію й імунітетні права. Це, а також розходження в рівні суспільно-економічного розвитку й етнічна неоднорідність окремих частин Великого князівства Литовського обумовили відсутність централізації в державному управлінні. На чолі держави стояв великий князь, при ньому — рада з представників знаті й вищого духівництва.

З метою об’єднання сил для боротьби з наступом німецьких лицарських орденів і посилення своєї влади великий князь Ягайло (1377—1392 рр.) уклав із Польщею Кревську унію 1385 р. Однак унія приховувала небезпеку перетворення Литви в провінцію Польщі. У Литві, де до кінця XIV ст. існувало язичництво, почало насильно поширюватися католицтво. Проти політики Ягайла виступила частина литовських і руських князів на чолі з Вітовтом, який став у 1392 р. після міжусобної боротьби фактично великим князем у Литві. Об’єднані литовсько-руські й польські війська за участю чеських загонів у Грюнвальдській битві 1410 р. вщент розбили лицарів Тевтонського ордена і призупинили їхню агресію.

Зростання великого феодального землеволодіння й консолідація панівного класу в XIV—XV ст. супроводжувалися масовим покріпаченням селян, що викликало селянські повстання (наприклад, у 1418 р.). Основною формою експлуатації селян була продуктова рента. Одночасно зі зростанням економічної залежності посилювався й національний гніт у білоруських та українських землях. У містах розвивалися ремесла й торгівля. У XV—XVI ст. збільшуються права й привілеї литовських панів. За Городельською унією 1413 р. на литовських дворян-католиків були поширені права польської шляхти.

Наприкінці XV ст. утворилася Рада панів, яка фактично поставила за привілеєм 1447 р. і за привілеєм великого князя Олександра 1492 р. під свій контроль владу великого князя. Утворення загальношляхетського сейму (наприкінці XV ст.), а також видання Литовських статутів 1529 р. і 1566 р. закріпили й розширили права литовського дворянства. Перехід до грошової ренти наприкінці XV—XVI ст. супроводжувався збільшенням експлуатації селян і загостренням класової боротьби: почастішали втечі, заворушення (особливо великі — у 1536—1537 рр. у великокнязівських маєтках). У середині XVI ст. у маєтках великого князя була проведена реформа, у результаті якої посилилася експлуатація селян за рахунок поширення панщини. З кінця XVI ст. ця система вводиться у володіннях великих поміщиків-магнатів. Масове покріпачення селян, розвиток панщинного господарства, одержання литовськими поміщиками в другій половині XVI ст. права на безмитний вивіз зерна за кордон і ввіз товарів затримували розвиток міст.

 Литовські князі з моменту утворення Великого князівства Литовського прагнули до захоплення всіх давньоруських земель. Однак посилення в XIV ст. Великого князівства Московського й об’єднання російських земель навколо нього призвели до того, що з другої половини XV ст. внаслідок воєн із Руссю (1500—1503 рр., 1507—1508 рр., 1512—1522 рр., 1534—1537 рр.) Велике князівство Литовське втратило Смоленськ (захоплений великим князем Вітовтом у 1404 р.), Чернігів, Брянськ, Новгород-Сіверський та інші землі. Поширення антифеодальних виступів у землях Великого князівства Литовського, загострення внутрішньокласових протиріч, прагнення до експансії на схід, а також невдачі в Лівонській війні 1558—1583 рр. проти Росії призвели до об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею за Люблінською унією 1569 р. в одну державу — Річ Посполиту.

ЯГАЙЛО

Ягайло (Йогайла, Ягелло, Владислав II Ягайло; 1348 — 1 червня 1434) — великий князь литовський (1377—1392 рр.) і польський король (1386—1434 рр.). Син Ольгерда Гедиміновича. Засновник династії Ягеллонів. Після смерті батька одержав великокнязівський престол і став разом із своїм дядьком Кейстутом володарем Литви. Цей режим виявився неміцним: між співправителями спалахнула відкрита боротьба, що закінчилася загибеллю Кейстута (1382 р.). Проти Ягайла почав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Кейстутович, що змусило Ягайла шукати союзу з Польщею. Він уклав Кревську унію 1385 р., що передбачала включення його держави до складу Польщі й перехід у католицтво жителів Литви. У 1386 р. Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і 4 березня 1386 р. під ім’ям Владислава II коронувався в Кракові як польський король. У 1387 р. Ягайло захопив і приєднав до Польщі галицькі землі. У 1392 р. за Островською угодою змушений був частково відродити політичну самостійність Литви, передавши її в управління Вітовту (князю Вітовтасу). У Грюнвальдській битві 1410 р. Ягайло і Вітовт очолювали об’єднане польсько-литовсько-руське військо, що розгромило війська німецького Тевтонського ордена.

КРЕВСЬКА УНІЯ 1385 р.

Кревська унія 1385 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у замку Крево (Литва). Передбачала об’єднання Польщі й Литви в єдину державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. За умовами Кревської унії Ягайло ставав польським королем, одночасно залишаючись великим князем литовським. Литва зберігала незалежність, але зазнавала значного посилення в ній польського впливу. Виконуючи умови унії, у 1385 р. Ягайло разом з усіма підданими прийняв католицтво. Основною метою Кревської унії було об’єднання сил двох держав для боротьби проти агресії Тевтонського ордена й приєднання до Польщі частини українських земель, що перебували в складі Великого князівства Литовського. Проти унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, що домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави.

ГОРОДЕЛЬСЬКА УНІЯ

Городельська унія — угода між польським королем Владиславом II Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 р. у м. Городлі на р. Західний Буг. Рішення Городельської унії, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджувало існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. Разом із тим визнавалося політичне верховенство польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта.

Городельська унія передбачала проведення низки заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння в правах шляхти католицького віросповідання Королівства Польського й Великого князівства Литовського. Результатом унії було зміцнення союзу Литви і Польщі у війнах із Тевтонським орденом.

КНЯЗЬ СВИДРИГАЙЛО

Свидригайло (Швидригайло; православне ім’я — Лев; дата народження невідома — 1452) — великий князь литовський (1430—1432 рр.). Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. У 1386 р. разом із Ягайлом хрестився за католицьким обрядом, узявши ім’я Болеслав. У 1400—1402 рр. — князь подільський, близько 1408 р. — князь брянський. У 1408 р. перебрався до Московії. 

У 1409 р. залишив московську службу і повернувся до Литви, де був схоплений і кинутий до в’язниці в Кременці. У 1418 р. звільнений князем Дашком Острозьким. У 1419 р. одержав у володіння Чернігів, Новгород-Сіверський і Трубчевськ. Після смерті Вітовта (1430 р.) Свидригайло проголошений великим князем литовським. У 1430 р. польські війська розбили загони намісників Свидригайла і захопили Західне Поділля. У 1431 р. виступив проти Ягайла, який влітку здобув Кам’янець, Володимир і осадив Луцьк. Воєнні дії між військами Свидригайла і Ягайла завершилися укладенням дворічного перемир’я. У 1432 р. внаслідок змови литовських і польських панів на чолі із Сигізмундом Кейстутовичем Свидригайло був скинутий із престолу. Вів боротьбу із Сигізмундом за владу у Великому князівстві Литовському, у якій його підтримували українські князі (вони відмовилися визнати верховенство Сигізмунда і, за твердженням літописця, посадили Свидригайла на «велике князівство Руське»).

У 1435 р. війська Свидригайла зазнали поразки від полків Сигізмунда в битві на р. Святій (Свента) (01.09.1435 р.). Незабаром у нього залишилося тільки Східне Поділля. Свидригайло залишив Литву й повернувся тільки після смерті Сигізмунда (1440 р.), одержавши у володіння Волинь і зберігши титул великого князя. Помер у Луцьку.