Відомі козацькі повстання

Косинський Криштоф (рік народження невідомий – 1593) – гетьман запорізьких козаків, дрібний шляхтич із Підляшшя. Із 1586 року проживав на Запорізькій Січі, обіймав важливі військові посади. У 1591 році обраний гетьманом. У 1591–1593 роках очолював перше велике козацьке повстання проти Речі Посполитої. 

ПОВСТАННЯ К. КОСИНСЬКОГО

Повстання розпочалося в грудні 1591 року, коли загін запорожців під проводом Косинського захопив замок і місто Біла Церква – резиденцію білоцерківського старости Януша Острозького. Повстанці здобули гармати, порох і військове спорядження. Протягом 1592 року повстанський рух проти польської шляхти охопив Київське, Волинське, Брацлавське та частково Подільське воєводства. Козацькі загони зайняли Трипілля, Богуслав, Переяслав, Київський замок. Наприкінці 1592 – на початку 1593 року велике повстанське військо Косинського діяло на Волині. Польська шляхта зібрала значні сили під командуванням київського воєводи Василя Костянтина Острозького. У вирішальній битві 23 січня (2 лютого) 1593 року під П’яткою (тепер село Чуднівського району Житомирської області) козаки зазнали поразки й відступили на Запорожжя. У травні 1593 року двотисячний козацький загін під проводом Косинського виступив із Запорізької Січі до Черкас і обложив замок старости Олександра Вишневецького. Під час одного з боїв козаки зазнали поразки, а Косинський загинув. За іншою версією, під час облоги його запросили на переговори до замку, де слуги Вишневецького вбили гетьмана.

ПОВСТАННЯ С. НАЛИВАЙКА

Наливайко Северин (близько 1560 – 11 квітня 1597) – козацький провідник, керівник повстання 1594–1596 років в Україні та Білорусі. Народився в містечку Гусятин на Поділлі (тепер Тернопільська область) у родині ремісника. Після смерті батька, закатованого слугами польського магната Олександра Калиновського, разом із матір’ю переїхав до Острога, де жив його брат Дем’ян Наливайко. Імовірно, освіту здобув в Острозі, хоча документальних підтверджень немає. З Острога вирушив на Запорожжя, брав участь у походах козаків проти турків і татар під проводом різних гетьманів. Пізніше повернувся до Острога, служив сотником надвірної хоругви князя Костянтина Острозького. У 1594 році залишив службу. Уклавши договір із послом імператора Рудольфа II Еріхом Лясотою, Наливайко зібрав на Брацлавщині загін нереєстрових козаків і брав участь у походах проти татар і турків у Молдавії. Повернувшись на Брацлавщину, налагодив зв’язки з Запорізькою Січчю та запропонував розпочати боротьбу проти польської шляхти й турецько-татарських загонів. 

У вересні 1594 року разом із реєстровими козаками гетьмана Григорія Лободи брав участь у поході проти турків у Молдавії, де козаки здобули фортецю Цецору, місто Ясси та столицю господаря Арона. Повернення загонів Наливайка стало поштовхом до повстання. Восени 1594 року повсталі селяни, міщани, дрібна шляхта та нереєстрові козаки розбили польське військо на Південному Бузі. Навесні 1595 року Наливайко й Лобода здійснили похід проти турків у Молдавії та Угорщині, а згодом завдали поразок литовському війську Христофора Радзивілла, захопивши Слуцьк, Бобруйськ, Могилів-на-Дніпрі. Наприкінці 1595 – на початку 1596 року повстання охопило Білорусь і Галичину. 24 березня 1596 року повстанці під проводом Наливайка, Матвія Шаули та Григорія Лободи перемогли поляків під Білою Церквою. Після бою в урочищі Гострий Камінь козаки обрали гетьманом Наливайка замість пораненого Шаули.

 Під тиском переважаючих сил противника повстанці відступили до Переяслава. 26 травня 1596 року в урочищі Солониця поблизу Лубен відбулася битва, де козаки зазнали поразки. Через розбіжності між реєстровими та нереєстровими козаками, підозри в зраді Лободи призвели до його вбивства повстанцями. Наливайка й Шаулу видали полякам. Під час несподіваного нападу поляків на табір повстанців їх остаточно розгромили. 11 квітня 1597 року Северина Наливайка після катувань стратили (четвертували) у Варшаві.

ПОВСТАННЯ Т. ФЕДОРОВИЧА (ТРЯСИЛА)

Федорович Тарас (Трясило; роки життя невідомі) – гетьман, керівник козацького повстання 1630 року в Україні. У 1620-х роках обіймав посаду корсунського полковника. У 1629 році обраний гетьманом після загибелі гетьмана Михайла Дорошенка в бою поблизу Кафи (тепер Феодосія, Крим). Вів боротьбу проти гетьмана реєстрових козаків Григорія Чорного. Навесні 1630 року очолив повстання на Київщині та Полтавщині. У квітні 1630 року повстанці розбили польське військо під Корсунем і захопили Переяслав. У травні польські війська під командуванням гетьмана Станіслава Конецпольського три тижні намагалися взяти Переяслав, але повстанці розгромили їх у Переяславському бою.

Після укладення Переяславської угоди 1630 року Федорович із частиною козаків відійшов на Запорожжя. Брав участь у московсько-польській війні 1632–1634 років за Чернігово-Сіверську та Смоленську землі. У 1635 році безуспішно намагався організувати нове повстання проти Речі Посполитої. Того ж року очолив козацький загін на Дон. У 1636 році звернувся до царя Михайла Федоровича з пропозицією перейти на московську службу, але царський уряд, уникаючи загострення відносин із Річчю Посполитою після Полянівського миру 1634 року, відхилив пропозицію. Подальша доля Федоровича невідома.

ПОВСТАННЯ І. СУЛИМИ

Сулима Іван (рік народження невідомий – 12 січня 1635) – гетьман реєстрових запорізьких козаків. Народився в селі Рогощі на Чернігівщині. У 1615 році керував маєтками Станіслава Жолкевського та його спадкоємців Даниловичів на Переяславщині, за що 1620 року отримав у володіння села Сулимівку, Кучаків і Лебедин. Пізніше перебрався на Запорізьку Січ. Брав участь у походах проти турків і кримських татар (1621, 1628, 1633), за що папа Павло V нагородив його золотою медаллю з власним портретом. Уперше згадується як гетьман у 1628 році. У серпні 1635 року, повертаючись із походу проти Османської імперії, Сулима на чолі нереєстрових козаків зруйнував польську фортецю Кодак на Дніпрі, знищивши найманий німецький гарнізон і коменданта, француза Жана Маріона. У грудні 1635 року його зрадницьки схопила частина реєстрової старшини, яка передала Сулиму польській владі. У Варшаві гетьмана разом із іншими керівниками повстання жорстоко стратили (четвертували).

ПОВСТАННЯ П. ПАВЛЮКА

Павлюк (Бут) Павло (рік народження невідомий – 19 квітня 1638) – гетьман, керівник козацького повстання 1637 року в Україні. У 1635 році разом із гетьманом Іваном Сулимою брав участь у знищенні фортеці Кодак. Схоплений польською шляхтою й засуджений до страти, Павлюк уникнув покарання. У 1637 році допомагав кримському ханові в боротьбі проти васала Османської імперії. Улітку 1637 року загін запорожців під проводом Павлюка виступив на Київщину, захопивши Корсунь і артилерію реєстрових козаків. У серпні Павлюк видав універсал, закликаючи народ приєднуватися до повстанців. На Переяславщину для організації повсталих відправили полковників Карпа Скидана та Семена Биховця.
Повстання охопило всю Лівобережну Україну. Повстанці нападали на панські маєтки, руйнували замки, захоплювали міста й фортеці. 6 (16) грудня 1637 року в битві біля села Кумейки (тепер Чигиринський район Черкаської області) повстанці зазнали поразки. Відступивши до Боровиці (поблизу Черкас), вони змушені були капітулювати. Павлюка схопили, відвезли до Варшави, де 19 квітня 1638 року стратили.

ПОВСТАННЯ Я. ОСТРЯНИНА ТА Д. ГУНІ

Острянин (Остряниця) Яків (рік народження невідомий – 6 червня 1641) – гетьман запорізьких козаків, керівник повстання 1638 року. Походив із київських козаків. У 1633–1634 роках як полковник реєстрових козаків брав участь у польсько-московській війні на Чернігово-Сіверщині. Після поразки повстання Павлюка 1637 року прибув на Запорізьку Січ, де на початку 1638 року його обрали гетьманом. У березні 1638 року Острянин очолив нове повстання проти Речі Посполитої. Загони запорожців під командуванням Острянина, Карпа Скидана та Дмитрия Гуні виступили із Запорожжя, зайнявши Кременчук, Хорол, Омельник. 1 травня 1638 року вони розбили польські загони під Голтвою. Козацьке військо розташувалося в Жовнині (тепер Черкаська область), де створило укріплений табір. 3 (13) червня 1638 року в бою з польською армією під командуванням Миколая Потоцького козаки зазнали поразки. Острянин із частиною повстанців переправився через річку Сулу та перейшов на Слобідську Україну, заснувавши місто Чугуїв (тепер Харківська область). У 1641 році його вбили під час козацьких заворушень.

Після відходу Острянина козаки, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню. Гуня Дмитро Тимошевич (роки життя невідомі) брав участь у повстанні Павлюка 1637 року. Після поразок під Кумейками (6 грудня 1637) і Боровицею (10 грудня 1637) разом із Карпом Скиданом відійшов на Запорожжя. Наприкінці 1637 року Гуню обрали гетьманом. На початку 1638 року його козаки розбили польський загін ротмістра Мелецького, відправлений для знищення Запорізької Січі. Навесні 1638 року Гуня приєднався до повстання Острянина. Після бою під Жовнином у травні 1638 року, коли Острянин відступив, Гуню обрали гетьманом. 17 червня 1638 року козаки під його командуванням вийшли з Жовнина до гирла річки Сули, де спорудили укріплений табір. До 28 липня (7 серпня) вони відбивали атаки польських військ Миколая Потоцького. Через брак продовольства й фуражу повстанці розпочали переговори. Гуня з полковником Філоненком і частиною козаків вирвалися з оточення. Загін Скидана, який ішов на допомогу, розбили. За умовами капітуляції повстанці здали зброю, гармати, клейноди та визнали польську «Ординацію» 1638 року. У 1640 році Гуня очолював похід запорожців на Крим. Подальша доля невідома.