Трипільська культура (названа за місцем першої знахідки біля села Трипілля Київської області) — археологічна культура епохи енеоліту, поширена між Східним Прикарпаттям і Середнім Подніпров’ям; на території Румунії відома як культура Кукутені.
Вирізняють три етапи розвитку: ранній (IV тис. до н. е.), середній (кінець IV — перша половина III тис. до н. е.) і пізній (друга половина III тис. до н. е.). На ранньому етапі племена трипільської культури розселялися з Прикарпаття на схід уздовж південної та північної меж лісостепу. Розселення на великій території спричинило появу місцевих варіантів культури.
Поселення трипільської культури розташовувалися на плато, іноді укріплювалися валами й ровами (Поливанів Яр, Костешти IV). На ранньому етапі поселення налічували 10—15 будинків, у період розквіту — кілька сотень великих глинобитних жител. Відомі двоповерхові будинки (Варварівка, Раковець). Житлові приміщення опалювалися печами, мали круглі вікна, а частина приміщень використовувалася як комори.
Основними заняттями трипільців були землеробство й скотарство; значну роль відігравали полювання та рибальство, розвивалася обробка міді. На розкопках виявлено багато орнаментованого посуду, знаряддя для сільського господарства, ткацтва, деревообробки, плетіння, обробки шкір, а також зерна пшениці, ячменю та кістки тварин. Племена вели обмін із сусідами, отримуючи мідь із Балканського півострова.
Про зростання общинних багатств свідчать скарби, зокрема Карбунський. Трипільські племена перебували на етапі переходу від матріархату до патріархату. Релігія базувалася на аграрних культах і шануванні Великої Матері.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Історія України, ТРИПІЛЬСЬКА, культура.