ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Перші сліди перебування людей на території України виявлено в Південному Криму (Кіїк-Коба), Приазов’ї (стоянка Амвросіївка), Середньому Подністров’ї (Лука-Врублевецька), на Волині (Житомирська стоянка) та в Надпорожжі (стоянка Круглик) і належать до раннього палеоліту. 

ПЕРШІ СЛІДИ ЛЮДЕЙ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

У період середнього палеоліту (мустьєрська культура, близько 100—35 тис. років тому) люди заселили значну частину території сучасної України. Стоянки цього часу відомі в Криму (Чокурча, Старосілля), у Дніпровському Надпорожжі (стоянка Кодак), на Середньому Дністрі (Молодово І) та ін. У пізньому палеоліті (близько 35—10 тис. років тому) заселено всю територію сучасної України, зокрема стоянки на Дністрі (Молодово V), у басейнах річок Горині й Тетерева, на території Києва (Кирилівська стоянка), на Десні (Мезинська стоянка, Пушкарі), на Полтавщині (Гонцівська стоянка).

У період верхнього палеоліту асортимент знарядь праці розширився в 3—4 рази, з’явилися складені знаряддя. Розвивався природний поділ праці за статтю й віком: чоловіки полювали й рибалили, жінки займалися збиранням, вихованням дітей і господарюванням. Характерними були довгострокові стоянки; в Україні їх виявлено близько 800. У гірських районах (Крим, Карпати) для житла використовували печери, а на рівнинах уздовж річок — землянки або великі колективні житла, криті гілками й шкірами. Знахідки шил і голок свідчать про винахід шиття та появу простого одягу зі шкір тварин.

У мезоліті (закінчення плейстоцену, початок голоцену) відступ льодовика на північ змінив клімат, флору й фауну. Зникнення великих тварин, як-от мамонтів і шерстистих носорогів, спричинило перехід до полювання на дрібніших тварин і птахів, що вимагало вдосконалення зброї. Винайдено лук зі стрілами, списометалку, духові трубки, плоти й човни. Удосконалено рибальські снасті (сітки, гачки). Кам’яні знаряддя стали легшими, поширилися мікроліти та вкладишеві знаряддя. В Україні досліджено близько 1000 мезолітичних стоянок, зокрема Таш-Аїр I, Мурзак-Коба, Заміль-Коба I і II, Фатьма-Коба в Криму, Гребеники на Нижньому Дністрі.

Родові громади мезоліту характеризувалися колективною власністю на землю, знаряддя, здобич, житло й вогонь, а також зрівняльним розподілом продуктів. Такий первісний комунізм забезпечував виживання за низької продуктивності праці. Надлишковий продукт сприяв зародженню трудового розподілу та обміну між громадами. Влада ґрунтувалася на народовладді: громада обирала досвідченого ватажка, значний вплив мали чаклуни. Соціальні норми (звичаї, релігійні приписи, міфи) підтримувалися громадою, а порушників карали осудом чи фізичними методами.

Неоліт (8—4 тис. до н. е.) позначений розвитком виробничого господарства (землеробство, скотарство) в одних регіонах і вдосконаленням привласнювального (мисливство, рибальство, збирання) в інших. Перехід до виробничого господарства, названий Г. Чайлдом «неолітичною революцією», став основою для появи надлишкового продукту, розкладу первісного ладу та виникнення класових суспільств. У неоліті вдосконалилися техніки обробки каменю (полірування, пиляння, свердління), з’явилися мотики, серпи, зернотерки, сокири, тесла. Винайдено прядіння, ткацтво й кераміку. Виділення племен із виробничим господарством стало першим великим суспільним поділом праці, що стимулювало обмін між хліборобами-скотарями та мисливцями-рибалками. Влада зберігала елементи народовладдя, але народні збори дедалі частіше обмежувалися чоловіками.

Неолітичні культури України поділяють на хліборобсько-скотарські (південь і південний захід) та рибальсько-мисливські (Полісся). У південних регіонах домінували землеробство й скотарство, на Поліссі — полювання, рибальство, збирання.
В енеоліті (4—3 тис. до н. е.) мотичне землеробство замінилося орним із використанням рала й тяглової сили худоби. Поряд із кам’яними знаряддями почали застосовувати мідні. Найвідомішою культурою енеоліту в Україні є трипільська. Степові та частково лісостепові райони Лівобережжя Дніпра населяли скотарсько-землеробські племена ямної культури (Михайлівське поселення), катакомбної, зрубної та інших культур бронзового віку. На Правобережжі Полісся та лісостепу жили племена культури шнурової кераміки. У середині II тис. до н. е. на

Правобережжі сформувалися племінні об’єднання, зокрема комарівської культури. Наприкінці II — на початку I тис. до н. е. у степах Побужжя й Наддніпрянщини жили кімерійці. У перші століття I тис. до н. е. бронзовий вік змінився залізним, ранні залізні вироби належать чорноліській культурі (лісостеп між Дніпром і Дністром). У VII ст. до н. е. в Причорномор’я переселилися скіфи, які в IV ст. до н. е. утворили об’єднання на чолі з царем Атеєм. Лісостеп Правобережжя населяли хліборобсько-скотарські племена, спадкоємці чорноліської культури, яких деякі дослідники вважають предками східних слов’ян (Немирівське, Бельське городища). У VII—V ст. до н. е. греки заснували в Північному Причорномор’ї рабовласницькі міста-держави (Ольвія, Тира, Херсонес, Пантікапей), що стали центрами землеробства, рибальства, ремесел і торгівлі.